Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
залишилися. Найперша з них, сказати б, родинного рівня, - купівельна спроможність, яка, звичайно ж, випливає із багатьох інших - уже в масштабах цілої держави. Аби купити те ж таки дитяче харчування, яке колись було дефіцитом, чи такі потрібні дітям фрукти та соки - не кажучи вже про одяг, який “дотягнувся”, а то й “перестрибнув” до світових цін - треба за рівнем доходів дорівнятися до середнього класу, прошарок якого в Україні такий тонкий і так повільно “набирає тіла й крові”. Додайте до цього плату за дитячий садок, оплату доброї шкільної освіти, яка дедалі більше дорожчає, кошти на музичну школу, спортивну секцію чи такий проблемний тепер літній відпочинок... І в таких умовах жінка-матір перетво рилася на головну рушійну силу сімейного комфорту. І то якщо раніше це стосувалося лише побутового забезпечення, вміння дати раду чоловікові й дітям, то нині все частіше сто сується й матеріяльного, бо мало який чоловік спроможний тепер забезпечити родину фінан сово, а часто в боротьбі за її виживання просто опускає руки, переклавши цю тяжку ношу на дружину, “по-філософському” пояснюючи це тим, що жінка від природи витриваліша й легше пристосовується до нових умов. А якщо мати потрапила у тих 70 відсотків безробітних, що їх становлять нині жінки? А якщо молода мати виїхала за кордон у пошуках роботи покоївки (це в кращому разі) чи пішла - не з доброї волі - у секс-бізнес, покинувши малолітніх дітей на чоловіка- невдаху, ба й п’яничку, або ж на стареньку бабусю?..Чи виграє від того наша молода незалежна держава? Якщо ж жінка не спокусилася можливістю заморського “щастя”, їй доводиться борсатися у своїх матеріяльних проблемах самотужки, бо допомога держави - чисто символічна, от і доводиться нерідко, сховавши до кращих часів свій диплом про освіту, йти на базар у найми до продавця-азіята, або ж додатково до основної роботи, за яку також платять символічно, шу кати постійні підробітки, не цураючись найгір шої роботи. Додайте до цього високий рівень захво- рюваности дітей як наслідок Чорнобильської катастрофи (принагідно зазначу, що оголошені на цьогорічній конференції “П ’ятнадцять років Чорнобильської катастрофи. Досвід подолання” • дані свідчать, що в родинах евакуйованих у семи регіонах країни нема жодної здорової дитини, а кількість дітей, що народжуються з дефектами розвитку, зросла майже у 8 раз) та низького матеріяльного забезпечення, та ще такий само високий рівень чоловічої інфантильности - ось вам і готовий портрет сучасної родини (не будемо брати до уваги крайні випадки - коли бездомні діти змушені просити на хліб, забувши про своїх “непутящих” матерів, або про тих горе-матерів, які самі посилають рідних дітей простягати руку до перехожих, формуючи таким чином відповідну ментальність - це окрема болюча тема). Та навіть в ідеальному випадку, коли матеріяльний рівень родини цілком пристойний, а жінці-матері вдається вибудувати відносну рівновагу між чоловіком й дітьми та кар’єрою, чи так психологічно комфортно їй живеться? Моїй землячці поетесі Ніні Гнатюк колись “перепало на горіхи” від критики за фразу в одному з віршів: “Мотаюсь від трибуни до плити”. Минув час, а слова залишаються актуальними й, думаю, лише набирають суспіль ної гостроти, бо поетеса вклала в ці “заземлені” рядки чи не увесь відчай од безконечности господарських справ у нашому далекому від ідеального побуті й природнім бажанням жінки- матері реалізуватися ще й як особистість. Вони й нині, сказати б, схематично відтворюють спосіб і динаміку життя сучасної жінки-матері, так мало поцінованої в українському суспільстві: хіба що на традиційне 8 березня звучать традиційні тости й дарують традиційні тюльпани, бо звичай привітати дружину й матір у травневий день, названий Днем Матері, приживається поки що на рівні жіночих громадських організацій та поодиноких ентузіястів. Колись, ще в радянські часи, соціологи підрахували, що сучасна мати витрачає на виховання дітей аж ... 40 хвилин. Тепер, зда ється, ніхто таких підрахунків і не веде, та й навіщо? Бізнес-леді, яких, до речі, також більшає в нашому житті, сповна довіряє виховний процес гувернантці: бізнес і конкуренція вимагають усіх її сил і всього часу - де вже тут займатися вихованням дітей, добре, якщо взагалі встигла народити хоч одненьке. До речі, про народжуваність. Прогнозами тих же радянських соціологів було закладено високі темпи зростання населення, адже тоді Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
