Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
залишилися. Найперша з них, сказати б, родинного рівня, - купівельна спроможність, яка, звичайно ж, випливає із багатьох інших - уже в масштабах цілої держави. Аби купити те ж таки дитяче харчування, яке колись було дефіцитом, чи такі потрібні дітям фрукти та соки - не кажучи вже про одяг, який “дотягнувся”, а то й “перестрибнув” до світових цін - треба за рівнем доходів дорівнятися до середнього класу, прошарок якого в Україні такий тонкий і так повільно “набирає тіла й крові”. Додайте до цього плату за дитячий садок, оплату доброї шкільної освіти, яка дедалі більше дорожчає, кошти на музичну школу, спортивну секцію чи такий проблемний тепер літній відпочинок... І в таких умовах жінка-матір перетво рилася на головну рушійну силу сімейного комфорту. І то якщо раніше це стосувалося лише побутового забезпечення, вміння дати раду чоловікові й дітям, то нині все частіше сто сується й матеріяльного, бо мало який чоловік спроможний тепер забезпечити родину фінан сово, а часто в боротьбі за її виживання просто опускає руки, переклавши цю тяжку ношу на дружину, “по-філософському” пояснюючи це тим, що жінка від природи витриваліша й легше пристосовується до нових умов. А якщо мати потрапила у тих 70 відсотків безробітних, що їх становлять нині жінки? А якщо молода мати виїхала за кордон у пошуках роботи покоївки (це в кращому разі) чи пішла - не з доброї волі - у секс-бізнес, покинувши малолітніх дітей на чоловіка- невдаху, ба й п’яничку, або ж на стареньку бабусю?..Чи виграє від того наша молода незалежна держава? Якщо ж жінка не спокусилася можливістю заморського “щастя”, їй доводиться борсатися у своїх матеріяльних проблемах самотужки, бо допомога держави - чисто символічна, от і доводиться нерідко, сховавши до кращих часів свій диплом про освіту, йти на базар у найми до продавця-азіята, або ж додатково до основної роботи, за яку також платять символічно, шу кати постійні підробітки, не цураючись найгір шої роботи. Додайте до цього високий рівень захво- рюваности дітей як наслідок Чорнобильської катастрофи (принагідно зазначу, що оголошені на цьогорічній конференції “П ’ятнадцять років Чорнобильської катастрофи. Досвід подолання” • дані свідчать, що в родинах евакуйованих у семи регіонах країни нема жодної здорової дитини, а кількість дітей, що народжуються з дефектами розвитку, зросла майже у 8 раз) та низького матеріяльного забезпечення, та ще такий само високий рівень чоловічої інфантильности - ось вам і готовий портрет сучасної родини (не будемо брати до уваги крайні випадки - коли бездомні діти змушені просити на хліб, забувши про своїх “непутящих” матерів, або про тих горе-матерів, які самі посилають рідних дітей простягати руку до перехожих, формуючи таким чином відповідну ментальність - це окрема болюча тема). Та навіть в ідеальному випадку, коли матеріяльний рівень родини цілком пристойний, а жінці-матері вдається вибудувати відносну рівновагу між чоловіком й дітьми та кар’єрою, чи так психологічно комфортно їй живеться? Моїй землячці поетесі Ніні Гнатюк колись “перепало на горіхи” від критики за фразу в одному з віршів: “Мотаюсь від трибуни до плити”. Минув час, а слова залишаються актуальними й, думаю, лише набирають суспіль ної гостроти, бо поетеса вклала в ці “заземлені” рядки чи не увесь відчай од безконечности господарських справ у нашому далекому від ідеального побуті й природнім бажанням жінки- матері реалізуватися ще й як особистість. Вони й нині, сказати б, схематично відтворюють спосіб і динаміку життя сучасної жінки-матері, так мало поцінованої в українському суспільстві: хіба що на традиційне 8 березня звучать традиційні тости й дарують традиційні тюльпани, бо звичай привітати дружину й матір у травневий день, названий Днем Матері, приживається поки що на рівні жіночих громадських організацій та поодиноких ентузіястів. Колись, ще в радянські часи, соціологи підрахували, що сучасна мати витрачає на виховання дітей аж ... 40 хвилин. Тепер, зда ється, ніхто таких підрахунків і не веде, та й навіщо? Бізнес-леді, яких, до речі, також більшає в нашому житті, сповна довіряє виховний процес гувернантці: бізнес і конкуренція вимагають усіх її сил і всього часу - де вже тут займатися вихованням дітей, добре, якщо взагалі встигла народити хоч одненьке. До речі, про народжуваність. Прогнозами тих же радянських соціологів було закладено високі темпи зростання населення, адже тоді Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top