Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАТУСЮ! З розчинених навстіж вікон сочився запах розквітлої акації, а легіт вітру, зволожений по близькою річкою, доносив приємну прохолоду теплого соняшного ранку. У будинку розносився запах свіжозапаре- ної кави. Дружина священика, пані Іванна і довго літня служниця Кася — хоча щирість і доброзич ливість давно вже зробили її членом родини — закінчували останні приготування. З хвилини на хвилину чекали з церкви отця, який любив відразу сідати до сніданку. Щебетала і крутилася по кухні семилітня Дарця — пещена внучка отця, яка хотіла допомагати і бути господинею. — Касю, прошу принести з городу ще зеленої цибульки, отець любить до сиру. Кася вийшла і відразу повернулася, три маючи перед собою якийсь згорток. — Прошу їмості — дитина! Лежала на по розі, відразу при дверях! Нікого більше не було! Дальші вияснення перервав прихід отця, який запитав внучку: “Дарусю, чи ти вже накрила стіл?” Заскочений мовчанкою, отець побачив не мовля, вислухав, як його найшли. Дитина заплакала. Пані Іванна почала повільно розвивати туго зав’язану широку, трохи вицвілу крайку, якою було сповите немовлятко. Випав конверт, а в ньому лист. “Високоповажаний отче! Рік тому Ви повінчали мене тут, у цьому домі, пізнім вечором з моїм Петром. Він на другий день після шлюбу повернувся до криївки. Опергрупи НКВС щораз частіше роблять облави, як застануть повстанця — вбивають, родину забирають із собою. Кілька місяців тому чоловік прийшов мене відвідати, його застали і догнали кулею, коли він ще мав надію скритися. Хату нашу спалили, маму забрали до Сибіру. Мене переховували різні чужі люди. Тепер з дитиною не маю місця на цілім Божім світі. І нікого не маю. Собі дам раду. Річка глибока. Доню принесла Вам. Вона охрещена, має ім’я, як моя мама, Катерина. Я пригадала собі, як Ви, отче, після шлюбу довго говорили з нами, потім вложили Петрові до кишені гроші, щоб він мені щось купив, а як я сказала, що не маю тата, то Ви мене поблагословили. А більше я нікого не маю. Я називаюся Марія. Може колись скажете дитині. Слава Ісусу Христу”. Уже тремтячим голосом закінчив отець читати. Пані Іванна студила воду, щоб напоїти вже добре розплакану дитину. Стояли над розповитим немовлятком, і лише Даруся гладила маленьку ручку і щось тихенько до нього шептала. Раптово Кася, благаючи, звернулась до отця: — Прошу отця! Прошу дати дитину мені! Я буду їй доброю мамою! Сам отець мав трьох синів, чий слід з дому замела воєнна хуртовина. Лише про наймолодшого, батька Дарусі, була страшна вістка, що загинув під Бродами. Був і очевидець його смерти. А дружина синова загинула з маленьким синочком в розбомб леному потязі. Тільки внучка залишилася в цьому, колись такому повному родинного гамору, домі. Літнє подружжя мусіло прийняти тяжке рішення. Отця вже багато разів викликали на до пити вечорами. Годинами допитували: де сини. Го динами отець твердив, що це саме питання турбує і його. Розмови закінчувалися погрозами відправити до в’язниці і в Сибір. Підупале здоров’я дружини, онучка-сирітка і ще одна сирітка? Як брати на себе такий великий обов’язок? Думки непевної реальности гасили жаль і охолоджували порив притулити дитину і звично, як чинив це отець ціле життя, сказати: "Дякую Тобі, Боже, за все”. Пані Іванна мовчки заповивала немовля, приколисуючи на руках, і заспокоювала Касю, яка тихо ридала. Мовчки зайшли до їдальні, щоб таки поснідати цього дня. Прохололий сніданок добігав до кінця, сніданок, який нагадував тризну. Отець піднісся і рішучим тоном сказав, що після молитви і відпочинку піде до паспортного уряду по інформацію. Тягар невизначеного рішен ня турбував усіх. Навіть Дарця, яка чулася нарешті господинею, збираючи зі столу, споглядала цілий час на бабуню. Раптом рвучко відчинилися двері. До кім нати вбігла і кинулася до дитини молода, вродлива жінка. Пригорнула дитину, тулила лице до малень кої голівки, палаючі очі неспокійно перебігали по присутніх. Почала говорити. Не звертаючись ні до кого. Говорила сама з собою. Говорила до всіх: — Я зайшла вже по шию у воду, а ти кликала, кликала: “Матусю!” Я оглянулася — не було нікого. І знову глибше, і знову — “Матусю!”. Я мусіла вернутися! Прости мені, Катренько! Простіть мені, отче! Я вже більше ніколи не нава жуся... Я не покину тебе, Катрусю! Тулила дитятко і просила пробачення пе ред донечкою, перед отцем, перед цілим світом. Ірен а Ч А Б А Н
Page load link
Go to Top