Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
світницькій діяльності. Дев’ятнадцятилітньою дівчиною Валерія відкриває у рідному селі укра їнську народну школу і лише визначне стано вище її родини зберігає її від тих наслідків, які в ті часи загрожували кожному, хто наважувався вчити української мови. Дуже скоро місцева поліція у приватний спосіб попередила старшого брата Лори, що вона опинилась під так званим "негласним надзором". Т а родинні обставини, продаж по смерті батька маєтку примушують письменницю і без того виїхати з села. Розпочинається новий етап життя Валерії, який пов’язаний з містом Харковом. Вона стає вчителькою аритметики та географії у жіночій середній єпархіяльній школі. Консерватизм та проросійська атмосфера у школі гнітить молоду, здібну дівчину, але вона знаходить собі від повідну атмосферу поза школою. Невдовзі дов круж неї збирається гурток поступової молоді, зокрема студентів Харківського технологічного та ветеринарного інститутів. Вона починає співпрацювати у поступовій газеті "Харьковские ведомости" і містить там цілий ряд оповідань та театральних рецензій. Особливо звертають на себе увагу її етнографічні оповідання "Дід Явтух", „На гробках", „На свят вечір" та інші. Друкувались вони російською мовою, але так яскраво передавали народний кольорит та зви чаї, що не губили свого значіння. Займаючись лі тературною справою, не полишає Валерія справу просвіти народу. Вступає до Харківського то вариства поширення письменности і надзви чайно багато уваги приділяє роботі комітету у справі народних і сільських бібліотек при то варистві. Одружившись з Олександром Вілінським, Валерія виїздить за кордон. Її чоловік про довжував там свої студії, спочатку в Берліні, потім у Швайцарії. Саме тут береться пись менниця до докладного вивчення французької мови, починає робити переклади французьких поетів. Захоплюють її Беранже, Верлен, Гюґо. 1907 p., повернувшись до Києва, Валерія почи нає співпрацювати у Літературно-Науковому Віснику (Л.Н.В.), а згодом стає співредактором журналу "Сяйво". У Л.Н.В. містить свої поезії, переклади, оповідання та театральні твори. Її повість "Скарб" побачила світ лише в галиць кому виданні Л.Н.В., бо з київського цю повість вирізала московська цензура. З її театральних творів того періоду найбільш відомі: "У пред- сідателя", мініятюра "Візит" та "Сніговий баль". Найбільшої популярності принесли Валерії у її київський період (1907-1918) майстерні сценічні імпровізації "Вечори старовинної музики", які використовував М. Лисенко для музичних етюдів. Після одного із таких кон цертів, що проходив у Київському Дворянському зібранні, М. Садовський попрохав В. О’Коннор написати п ‘єсу. І триактова п ’єса "Сторінка минулого", надрукована в "Сяйві", йшла в театрі М.Садовського. Успіх п ’єси був зрозумілий, адже авторка змальовувала життя українських дідичів, яке так добре, живучи в тому оточенні, вона знала. Друга більша п ’єса на 4 дії " У путах" виявилася надто важкою для постановки. У цей же київський період (1908 р.) постав лено й першу українську дитячу п ’єсу В. О'Коннор-Вілінської — "Марусину ялинку". До того часу не було в українській літературі ні одної дитячої п ’єси, і вона перша торує ту дорогу - починає писати п ’єси для дітей. Вона й пізніше звертала особливу увагу на дитячий театр і написала дитячі п ’єси: "Подруги", "У школі", а вже на еміграції переробила вірш Шевченка для дитячої вистави "Сирітка" (надрукована в "Світі Дитини") та написала дуже влучну дитячу п ’єсу "На свій шлях", що в 1932 р. йшла з успіхом у Празі. Демократизація суспільства, що відбулася після перемоги лютневої революції, відкривала нові обрії для України, і Валерія О'Коннор- Вілінська, як і багато інших свідомих українок, активно залучилася до політичних акцій молодої держави. Разом з іншими жінками вона взяла участь в організації різноманітних з ’їздів, кон ференцій. Особливо напружена робота видалася жінкам в організації Всеукраїнського націо нального Конгресу - форуму, якого не знала вся попередня українська історія. До Києва мали з’їхатися делегати від селян, військових, робіт ників. Цих людей кудись треба було помістити, і Валерія О'Коннор-Вілінська займалася влаш туванням прибулих делегатів на Конгрес. 8 квітня 1917 р. Конгрес обрав новий склад Центральної Ради і представницею соціал-де- мократії в українському парламенті стала Ва лерія О'Коннор-Вілінська. Наступним серйозним випробуванням жі- нок-депутаток була організація Дня Національ ного Фонду, який мав поліпщити фінансовий стан Центральної Ради. На долю Валерії
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
