Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЖІНОЧІ ПОРТРЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ Людмила СМОЛЯР ВАЛЕРІЯ О’КОННОР ВІЛІНСЬКА - ПИСЬМЕННИЦЯ І ГРОМАДЯНКА, ЩО ЛЮБИЛА БЕЗ КРАЮ Бувають небуденні люди, які вміють жити так, що навіть найближче до них суспільство пізнає їх лише по смерті... Живуть собі тихо, з любов’ю служать високій ідеї, беручи неабияку практичну участь у великому загальному ділі, своє життя перевивають безконечно відданим коханням до свого найближчого друга і, не схи бивши з довгого тернистого життєвого шляху, відходять у вічність, відходять якось несподіва но, але приймають смерть саме в ту хвилю, коли або виконали щось зі свого земного обов’язку, аб о... втратили мету дальшого існування. І ось лише ця надзвичайна гармонія смерті з таким моментом життя привертає більшу увагу суспільства. Лише тоді задумуються над їхнім життям, згадують їх з глибоким жалем, схи ляються з пошаною, хочуть більше пізнати його духовний світ, віддати належне... Саме до таких особистостей належала Вале рія О ’Коннор-Вілінська (1866-1930), яка сама давала людям багато, але від них не хотіла брати нічого. Розголосу уникала, а тому і не була так широко відома, хоча того варта була і як письменниця, і як громадська діячка. Надзви чайно влучно схарактеризував її професор В. Антонович, який близько знав Валерію О ’Коннор-Вілінську: “Мімоза — ніжна, запашна квітка, що стільки насолоди дає людям, але сама від єдиного дотику людської руки соромливо стулює свої листочки і хилить голівку”. Перша згадка про Валерію О ’Коннор- Вілінську з’явилася в “Новій хаті” з сумним повідомленням про трагічну смерть, згодом, через три роки по тому надруковані були спомини Хариті Кононенко, до цього додалися спомини Антона Торського, які так і залишилися в рукописах, а втім... А втім ця письменниця і громадянка заслуговує на нашу пам’ять, як і сотні інших жінок, що належать до золотого скарбу української нації, української культури і який буде ще яскравіше світити нам, якщо ми спроможемось його поцінувати. Валерія О'Коннор народилася в родині бага того дідича О. О'Коннора на Полтавщині 9-го грудня 1866 р. Дитячі роки провела в маєтку батька у товаристві своїх чотирьох братів. Батько письменниці ірландського походження, був людиною поступовою й демократичною. Демократичних поглядів дотримувалася і мати з роду Лисенків, а тому діти мали вільний доступ до села та до товариства своїх селянських однолітків. Серед них маленька Лора навчилася говорити народною мовою, приглядалася до народних звичаїв, які потім так гарно описала в своїх оповіданнях. У восьмикласній жіночій гімназії у Києві вона здобула освіту, однак значно більший вплив, ніж школа, справило на неї оточення, в якому жила. Родини Лисенків (композитор М. Лисенко був одружений з старшою її сестрою Ольгою), Старицьких, Ко сачів, Житецьких та інших визначних українців тодішньої Київської громади, серед яких жила дівчина, витворили її світогляд та сформували розум і душу. Найближчими приятельками письменниці з дитячих років була Людмила Старицька-Черняхівська та Леся Українка. Свого першого вірша дванадцятилітня Лора присвя тила Людмилі Старицькій. Живучи у Києві, в атмосфері музики, театру, літературних дебатів, Валерія рано починає пробувати свої сили на літературному полі. Часто писала сама, але часом разом з Людмилою Старицькою складали вірші, оповідання, п ’єси, які тут же і виставляли на думку громади. Вона часто була присутньою при складанні відомого українського словника та дискусій про українську мову, які при тому відбувались. Вочевидь, ще з тих часів сформу валося те шанування мови та прагнення зберегти чистоту її, яке реалізувала у своїх творах. Закінчивши гімназію, Валерія повернулася знову на село й тут уже свідомо почала вивчати народне життя та звичаї. То був час особливої віри в народ, прагнення служити йому і, багато освічених жінок бачили своє покликання в про- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
