Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЖІНОЧІ ПОРТРЕТИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ Людмила СМОЛЯР ВАЛЕРІЯ О’КОННОР ВІЛІНСЬКА - ПИСЬМЕННИЦЯ І ГРОМАДЯНКА, ЩО ЛЮБИЛА БЕЗ КРАЮ Бувають небуденні люди, які вміють жити так, що навіть найближче до них суспільство пізнає їх лише по смерті... Живуть собі тихо, з любов’ю служать високій ідеї, беручи неабияку практичну участь у великому загальному ділі, своє життя перевивають безконечно відданим коханням до свого найближчого друга і, не схи бивши з довгого тернистого життєвого шляху, відходять у вічність, відходять якось несподіва но, але приймають смерть саме в ту хвилю, коли або виконали щось зі свого земного обов’язку, аб о... втратили мету дальшого існування. І ось лише ця надзвичайна гармонія смерті з таким моментом життя привертає більшу увагу суспільства. Лише тоді задумуються над їхнім життям, згадують їх з глибоким жалем, схи ляються з пошаною, хочуть більше пізнати його духовний світ, віддати належне... Саме до таких особистостей належала Вале рія О ’Коннор-Вілінська (1866-1930), яка сама давала людям багато, але від них не хотіла брати нічого. Розголосу уникала, а тому і не була так широко відома, хоча того варта була і як письменниця, і як громадська діячка. Надзви чайно влучно схарактеризував її професор В. Антонович, який близько знав Валерію О ’Коннор-Вілінську: “Мімоза — ніжна, запашна квітка, що стільки насолоди дає людям, але сама від єдиного дотику людської руки соромливо стулює свої листочки і хилить голівку”. Перша згадка про Валерію О ’Коннор- Вілінську з’явилася в “Новій хаті” з сумним повідомленням про трагічну смерть, згодом, через три роки по тому надруковані були спомини Хариті Кононенко, до цього додалися спомини Антона Торського, які так і залишилися в рукописах, а втім... А втім ця письменниця і громадянка заслуговує на нашу пам’ять, як і сотні інших жінок, що належать до золотого скарбу української нації, української культури і який буде ще яскравіше світити нам, якщо ми спроможемось його поцінувати. Валерія О'Коннор народилася в родині бага того дідича О. О'Коннора на Полтавщині 9-го грудня 1866 р. Дитячі роки провела в маєтку батька у товаристві своїх чотирьох братів. Батько письменниці ірландського походження, був людиною поступовою й демократичною. Демократичних поглядів дотримувалася і мати з роду Лисенків, а тому діти мали вільний доступ до села та до товариства своїх селянських однолітків. Серед них маленька Лора навчилася говорити народною мовою, приглядалася до народних звичаїв, які потім так гарно описала в своїх оповіданнях. У восьмикласній жіночій гімназії у Києві вона здобула освіту, однак значно більший вплив, ніж школа, справило на неї оточення, в якому жила. Родини Лисенків (композитор М. Лисенко був одружений з старшою її сестрою Ольгою), Старицьких, Ко сачів, Житецьких та інших визначних українців тодішньої Київської громади, серед яких жила дівчина, витворили її світогляд та сформували розум і душу. Найближчими приятельками письменниці з дитячих років була Людмила Старицька-Черняхівська та Леся Українка. Свого першого вірша дванадцятилітня Лора присвя тила Людмилі Старицькій. Живучи у Києві, в атмосфері музики, театру, літературних дебатів, Валерія рано починає пробувати свої сили на літературному полі. Часто писала сама, але часом разом з Людмилою Старицькою складали вірші, оповідання, п ’єси, які тут же і виставляли на думку громади. Вона часто була присутньою при складанні відомого українського словника та дискусій про українську мову, які при тому відбувались. Вочевидь, ще з тих часів сформу валося те шанування мови та прагнення зберегти чистоту її, яке реалізувала у своїх творах. Закінчивши гімназію, Валерія повернулася знову на село й тут уже свідомо почала вивчати народне життя та звичаї. То був час особливої віри в народ, прагнення служити йому і, багато освічених жінок бачили своє покликання в про- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
