Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НЛШЛ П Е РЕ Д Б А Ч А Ю Б Л И С К У Ч Е М А Й БУ ТН Є Н А ТА Л І К О Л ІС Н И Ч Е Н К О -Б Р А Т У Н Ь Ми сидимо з Наталкою Колісниченко-Бра- тунь в її київському помешканні на Русанівці (так називається район на лівому березі Дніпра). Тут затишно й світло. А головне - панує веселий та погідний настрій. Іскорки оптимізму і радісного сприйняття - ось що відразу вразило мене в Наталці. Бо, на жаль, сьогодні це не так часто побачиш в Україні. Вперше я зустрілася з Наталею Колісни- ченко-Братунь у Празі, коли там відбувалася Друга Европейська конференція СФУЖО. Тоді вона, культурний аташе Посольства України в Чехії, всіляко допомагала в організації цього заходу. І ось наша друга зустріч в Україні. Я к Ви сприйняли своє повернення на Батьківщ ину після заверш ення відрядження? Мій переїзд був подвійний. Це Прага - Львів, Львів - Київ. Безумовно, хвилювалася, адже майже п’ять років я працювала і мешкала за кордоном. Ми з чоловіком найбільше турбувалися як сприйме Україну Андрійко, наш син. Йому зараз лише дванадцять років, з них п’ять - навчання в чеській школі, чеські друзі, інша ментальність, інші звичаї. Але Андрійко швидко відчув, що повернувся до свого, рідного. Зараз каже, що хотів би жити лише в Україні. Неприємно вразило його засилля російської мови в Києві (якою він фактично не розмовляв). Упродовж деякого часу вважався в школі “особливою” дитиною, яка не тільки не знає “общедоступного язика”, але ще й “українською мовою розмовляє як рідною”. Донька Оля важко переживала відрив від України, від друзів. Для неї питання повернення в Україну - це віднайдення душевного спокою. Тепер вона продовжує навчання у Львівському університеті, пише поезії, видає другу збірку. Але й Київ називає своїм містом. Що ж стосується нас з чоловіком, то ми все ще відчуваємо себе “львівською діяспорою” в рідній столиці. Хоча друзів тут маємо не менше, як у Львові. Мабуть, теж мовне середовище... Не можемо змиритися з тим, що на вулицях, у мага зинах чуємо знову ж не рідну мову, і це вже у себе вдома, а не на чужині. Де Ви тепер працюєте що робите? Я кандидат філологічних наук, доцент зі значним педагогічним стажем. Тим-то моя нова робота - це сво єрідний синтез дипломатії та пе дагогіки. Я пра цюю на посаді до цента Диплома тичної Академії України при Міні стерстві Закордон них Справ. Маю декілька лекцій них курсів. З них два були запропо новані і введені в навчальний план з моєї ініціятиви. Це удосконалення українського діло вого мовлення у співробітників українських дипло матичних установ та вивчення історії формування українського зарубіжжя, його культури, ознайом лення з визначними діячами національно-визволь ного руху, внеском української наукової і творчої інтелігенції не лише у вітчизняну, але й у світову науку та культуру. Досвід моєї роботи в посольстві показав, що поглиблення знань у цих галузях є дуже корисним, сприятиме авторитету україн ського дипломата. А також я повернулась до наукової та творчої роботи. Пишу статті, рецензії, беру участь у наукових конференціях. Що можете сказати про місце жінки в українському суспільстві? Думаю, що те, про що писали колись Софія Русова і Олена Теліга залишається, на жаль, актуальним. Українські чоловіки здебільшого болісно сприймають жіночий інтелект. Кожна наша жінка, якщо хоче залишатися привабливою та жіночною в очах чоловіків, змушена бути дипломатом, постійно думаючи, коли, де та як їй варто виявляти свій розум та здібності, часто пого джуватися з відведеною їй роллю “сірого карди нала”. Мені, враховуючи специфіку професії, до водилося на найвищих рівнях наголошувати на тому, що я не лише жінка, дружина, але й осо бистість. Думаю, що якби українські чоловіки тро хи поступилися жінкам у певних сферах діяль- ности, то це було б лише на користь Україні. Жіно ча інтуїція, відповідальність за свою сім’ю, а отже, і за українську родину, загалом, могли б бути дуже корисними на найбільше відповідальних посадах. А тепер Україна посідає, мабуть, чи не останнє міс це серед Европейських країн за кількістю жінок- парламентаріїв, жінок-керівників урядових структур. Закінчення на стор. 21. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
