Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НЛШЛ П Е РЕ Д Б А Ч А Ю Б Л И С К У Ч Е М А Й БУ ТН Є Н А ТА Л І К О Л ІС Н И Ч Е Н К О -Б Р А Т У Н Ь Ми сидимо з Наталкою Колісниченко-Бра- тунь в її київському помешканні на Русанівці (так називається район на лівому березі Дніпра). Тут затишно й світло. А головне - панує веселий та погідний настрій. Іскорки оптимізму і радісного сприйняття - ось що відразу вразило мене в Наталці. Бо, на жаль, сьогодні це не так часто побачиш в Україні. Вперше я зустрілася з Наталею Колісни- ченко-Братунь у Празі, коли там відбувалася Друга Европейська конференція СФУЖО. Тоді вона, культурний аташе Посольства України в Чехії, всіляко допомагала в організації цього заходу. І ось наша друга зустріч в Україні. Я к Ви сприйняли своє повернення на Батьківщ ину після заверш ення відрядження? Мій переїзд був подвійний. Це Прага - Львів, Львів - Київ. Безумовно, хвилювалася, адже майже п’ять років я працювала і мешкала за кордоном. Ми з чоловіком найбільше турбувалися як сприйме Україну Андрійко, наш син. Йому зараз лише дванадцять років, з них п’ять - навчання в чеській школі, чеські друзі, інша ментальність, інші звичаї. Але Андрійко швидко відчув, що повернувся до свого, рідного. Зараз каже, що хотів би жити лише в Україні. Неприємно вразило його засилля російської мови в Києві (якою він фактично не розмовляв). Упродовж деякого часу вважався в школі “особливою” дитиною, яка не тільки не знає “общедоступного язика”, але ще й “українською мовою розмовляє як рідною”. Донька Оля важко переживала відрив від України, від друзів. Для неї питання повернення в Україну - це віднайдення душевного спокою. Тепер вона продовжує навчання у Львівському університеті, пише поезії, видає другу збірку. Але й Київ називає своїм містом. Що ж стосується нас з чоловіком, то ми все ще відчуваємо себе “львівською діяспорою” в рідній столиці. Хоча друзів тут маємо не менше, як у Львові. Мабуть, теж мовне середовище... Не можемо змиритися з тим, що на вулицях, у мага зинах чуємо знову ж не рідну мову, і це вже у себе вдома, а не на чужині. Де Ви тепер працюєте що робите? Я кандидат філологічних наук, доцент зі значним педагогічним стажем. Тим-то моя нова робота - це сво єрідний синтез дипломатії та пе дагогіки. Я пра цюю на посаді до цента Диплома тичної Академії України при Міні стерстві Закордон них Справ. Маю декілька лекцій них курсів. З них два були запропо новані і введені в навчальний план з моєї ініціятиви. Це удосконалення українського діло вого мовлення у співробітників українських дипло матичних установ та вивчення історії формування українського зарубіжжя, його культури, ознайом лення з визначними діячами національно-визволь ного руху, внеском української наукової і творчої інтелігенції не лише у вітчизняну, але й у світову науку та культуру. Досвід моєї роботи в посольстві показав, що поглиблення знань у цих галузях є дуже корисним, сприятиме авторитету україн ського дипломата. А також я повернулась до наукової та творчої роботи. Пишу статті, рецензії, беру участь у наукових конференціях. Що можете сказати про місце жінки в українському суспільстві? Думаю, що те, про що писали колись Софія Русова і Олена Теліга залишається, на жаль, актуальним. Українські чоловіки здебільшого болісно сприймають жіночий інтелект. Кожна наша жінка, якщо хоче залишатися привабливою та жіночною в очах чоловіків, змушена бути дипломатом, постійно думаючи, коли, де та як їй варто виявляти свій розум та здібності, часто пого джуватися з відведеною їй роллю “сірого карди нала”. Мені, враховуючи специфіку професії, до водилося на найвищих рівнях наголошувати на тому, що я не лише жінка, дружина, але й осо бистість. Думаю, що якби українські чоловіки тро хи поступилися жінкам у певних сферах діяль- ности, то це було б лише на користь Україні. Жіно ча інтуїція, відповідальність за свою сім’ю, а отже, і за українську родину, загалом, могли б бути дуже корисними на найбільше відповідальних посадах. А тепер Україна посідає, мабуть, чи не останнє міс це серед Европейських країн за кількістю жінок- парламентаріїв, жінок-керівників урядових структур. Закінчення на стор. 21. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
