Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
а не те, що та українка-дівчина, котра вже має в нашій літературі давній шаблон. У Вас дівчата вийшли різні. Взагалі то дуже майстерне опо відання”. З часом життя Козловських, і так не солодке в Оспедалетті, почало погіршуватися. В їх тихе містечко наїхало багато російських емігрантів. Козловські стояли осторонь, не сходилися з емігрантами й ті почали спершу нарікати на них, а далі й шкодити. Через ті інтриги й плітки Надія втратила свої лекції. Дійшло до того, що хоч пропадай: заробітку ніякого, а тут чоловікові що раз гірше. Але вона продовжує боротьбу за існування, багато пише, перекладає з італійської та французької мов. Листування дозволяє припустити, що в 1912 р. Козловські жили в Нерві. “Коли б Вам хоч у Нерві, - пише М. Грінченко, - краще жилося, ніж в Оспедалетті!” До Нерви 6 січня 1912 р. пише і професор П. Карманський: “Може б переложили Ви яку добру, нову драму для нашого театру, так я постарався, аби її прийняв Стадник. Дістали б хоч 100 корон”. Але вже в 1913 р. через важке матеріяльне становище, Козловські повертаються на Батьківщину. По вернення додому для Надії було дуже важким, бо знала, що це кінець життя чоловіка. “В році. 1913, - згадував П. Карманский, - вертала Надія Козловська з чоловіком на Україну і тут зустрілись ми знову, щоб поговорити про місяці, пережиті перед тими літами в Ловроні. Ж у рилась, що не має, чим оплатити паспорту, якого не продовжувала кілька літ, і що доведеться зараз на вступі попасти в тюрму. Потішалась сим, що ‘подержать, що нічого з нас стягнути’, тай випустять на волю ... ” Приїхавши з Італії, Козловські оселилися на Лубенщині і почали шукати заробітку. Довгий переїзд та хвилювання давались взнаки Козловському: пішла кров, збільшилася гарячка. І знову вона не дала йому вмерти. Нарешті пощастило з роботою - чоловікові запропо нували місце лікаря-інспектора у Трипіллі на Київщині. “Я цілий день щось намагаюсь робити, - писала Надія про цей період життя, - і не спинятись, аби думки погані не навідували мою голову. Роботи досить. По службі стільки писання та клопоту, що інші дні малі. Потім господарство, треба ходити з Миколою Іси- доровичем, а як є вільна хвилина, то й пишу, перекладаю. М икола Ісидорович радить видати мої речі, але певно, на це не буде вже часу. Хоч може й почну клопотатися, сподіваючись дива”. Але дива не було, життя ставило все нові і нові випробування. Смерть коханого чоловіка стала критичною межею її життя. В момент розпачі Надія одержала листа від незнайомої жінки - Любові Шерстюк. Лист був надзвичайно гарний. Зазнавши сама такого ж тяжкого горя як Надія, Ш ерстюк зуміла озватися відповідним словом до тяжко пораненої душі. Вона розповіла про свою втрату, про своє горе, про те, як вона знайшла в собі силу жити, віддавшись праці для тієї ідеї, для якої працював і її чоловік. Казала, що людина, яка може працювати задля добра людства, не має права відібрати собі життя. Лист справив велике враження на Козловську. Може через його вона вже не робила нічого тоді, щоб вмерти. Після втрати чоловіка, Надія переїхала до Києва, але життя було повне самотности. Пішла на курси французької мови, щоб потім вчителювати, почала підготовку трьох збірок - «Поезія», «Оповідання», «Дитячі оповідання». На «Поезії», які вийшли з друку 1913 р. рецензія була не вельми прихильна, на дві останні книжки, здасться, зовсім не було рецензій. Проте той, хто знає її оригінальну поезію і прозу, той убачить в авторці людину вразливу, чутку на людську недолю. Після Лесі Українки Надія Кибальчич разом з Л. Старицькою-Черняхів- ською на підросійській Україні були найкра щими представницями жіночої поезії. «Розумна, освічена, талановита і працьовита робітниця була в нас Надія Козловська, - писала у своїх споминах Марія Грінченко, - але її мало по мічали. А тим часом писання її варті були уваги і варто було дружнім теплим словом підтримати її на тяжкім життєвому шляху. Т а на дружнє тепле слово люди такі скупі...” Вмерти Надія неодмінно хотіла в Трипіллі, в тій хатинці, де разом жили, щоб поховали біля чоловіка. Кілька разів пробувала накласти на себе руки: перший раз опій виявився старим, другий раз спробувала повіситись, в- третє - морфій “спрацював”. Ось так трагічно пішла з життя, талановита, але, на жаль, незнана Надія Кибальчич-Козловська. s o о а
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
