Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
приїжджали письменники, науковці, актори, групи відвідувачів. І тоді серед кімнати ставили маленький стільчик, дитя вивищувалося на ньому й читало всім вірші. Коронний репертуар - “На майдані коло церкви”. Потім була українська філологія Київ ського університету, аспірантура в академіка Олександра Білецького. Михайлина якось не замислилась, чому тоді викладати залишили не її, хоч стояла вище за всіма показниками, а іншу. Коцюбинську ж невдовзі запросили науковцем до Інституту літератури, через рік вона за хистила дисертацію на тему ’’Поетика Шевченка і український романтизм”. За малий час вийшла й книжечка “Образне слово в літературному творі”. Питання художньої мови, образності, тропів - ось коло її зацікавлень. Про Михайла Коцюбинського свідомо не писала, гнітила во рожнеча, яка невідь-чому панувала між родами. В її долі велику ролю відіграли три імені: Михайло Коцюбинський - це, так би мовити, точка відліку; Павло Тичина - це незабутні зустрічі з поетом на батьківщині, в Чернігів ському музеї Коцюбинського; Василь Стус - центр “Малесенької шопти” друзів-однодумців. Коцюбинський і Тичина дали їй чуття слова, навчили дивитись на життя як на художній твір. Стус же та його побратими утвердили те, що зріло в душі - усвідомлення єдності естетичних та етичних критеріїв. І коли під час арештів у 1972-му Михайлину запитали на Володимир- ській, чому “лізе в політику”, відповіла, що це “політика лізе” в неї. Справді, ніколи суто політичними категоріями не мислила і все сприймала крізь етику й естетику, мабуть, підсвідомо тікаючи від реальности в мистецтво, красу, в світ “книжкових” високих почувань. Проте на перепуттях життєвого вибору завжди воліла лишитися собою - за всяку ціну. Має таку особливість - дивитися на себе мов би збоку, в третій особі. Ця відстороненість - захисний панцир, який допомагає коригувати власну поведінку і реакції. Озираючи пройдений шлях, згадуючи побратимів та посестер, знову й знову стверджує, що об’єднував їх усіх примат духу, добрий ідеалізм, віра в людську чистоту й ідеали, хоч ця віра сьогоднішнім прагматикам і видається дещо наївною. А тоді, в умовах несвободи, їм те все було - всупереч дозованому й дозволеному - на вагу золота. На вагу життя. 60-ті роки - її друге народження. Після розвінчаного культу прийшов величезний масив нових знань, а з ним - новий, український сві тогляд. Раптом виявила, що університет лише заколисував ті знання. Богдана-Ігоря Антонича, Євгена Плужника, Миколу Зерова та багатьох інших відкрила, вже бувши кандидатом наук. Ставала зрозумілою облудність тієї системи вар тостей, в яких виросла. Цьому сприяли люди - різні, але дуже цікаві, з якими товаришувала і працювала. Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Світличний, Юрій Бадзьо з дружиною Світла ною Кириченко, В’ячеслав Чорновіл, Атена Пашко, Роман Корогородський... Завжди повто рює слова Сент-Екзюпері, що найбільша відкри та розкіш - це спілкування людини з людиною. Цю розкіш мала, має і, вважає, буде до скону мати. І це - найважливіше. Гуртом тоді все пере осмислювали, до всього доходили - це був пра образ істинно людських стосунків, бо не зрадили одне одного ні в чому, ніколи, ані на хвилину. Активно в політику не входила. Проте, коли на друзів насунула небезпека, власне - за те ж саме: за відчуття свого коріння, за оборону мови і рідної культури, Коцюбинська стала на їхній захист. Поштовхом була відома сцена в кінотеатрі “Україна” у вересні 1965-го. Це як екзистенційний сюжет. Підвелась тоді разом з усіма. Сиділа поруч зі Стусом, обнімаючи його за плечі, й бачила, як він тремтить від збуджен ня... Вийшли разом. Фільм справді був гарний. Параджанов пристойно говорив українською. На неї почалось гоніння, але дуже цікаве. Вимагали сказати тільки два слова, мовляв, під неслась відрухово, не подумала. З її прізвищем цього було б досить. Та вона тих двох слів не сказала. Епопея виключення з партії тривала 7 місяців - і допомогла зробити вибір. Спочатку Михайлина лякалась, нервувала, плуталась. Та з кожною інстанцією - а їх було за десяток, усе вищі й вищі, справжня екзекуція - “обробка”, три тижні перерва, знову “обробка” і так далі - заспокоювалась. Наприкінці вже говорила афо ризмами. На найвищих зборах якийсь чоловік чи то з цікавості, чи зі співчуття запитав її: “от, якщо вас завтра позбавляють партійного квитка - що при цьому думаєте?”. Відповіла не вага ючись, що вступила у партію молодою, зеленою, з вірою в ідеали. І якщо обставини складаються так, що треба вибирати між ідеалами й квитком, то квиток віддає, а ідеали залишає собі. Від того 6 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2001 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
