Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Надія Віталіївна лишалася на безстрокове заслання на Колимі. В 1950 р. третій арешт та майже рік тюрми і лише в 1954 p., після майже 30-річного перебування в ізоляції, із Суровцової зняли судимість, а з часом реабілітували. Перед тим, як покинути назавжди місце свого заслання, вона здійснила подорож по Колимі, щоб уже вільною людиною побачити ту землю, на якій пройшло стільки років життя. В Україну повернулася з Колими в березні 1957 р. Мати не дочекалась доньки, чоловік пропав в ҐУЛАҐУ безслідно. Повернулась самітня, але неподолана, ҐУЛАҐ не знищив її таланту, не відібрав її молодої душі. Повернулася до Києва - до свого улюбленого “світлого міста”, “міста дитинства”, де жила весну й літо, сподіваючись отримати кімнату, але в цьому їй було відмовлено, бо «заарештована в Харкові». Через суд вдалося повернути бать ківську спадщину: будинок в Умані, де оселилася восени 1957 р. Як і на світанку свого життя, вона і тепер знаходила силу в невичерпній любові до Батьківщини та незламній вірі у світле майбутнє. У неї було стільки енергії, бажання продовжувати те, що його розпочала в 20-ті роки, вивчати історію України, поновити її. Вона з захопленням працювала, обдаровувала і наділяла всіх своїм гумором, ерудицією. Біля неї все сяяло. Ніхто краще не знав історії української літератури, культури України, ніхто не вмів так, як вона, зустріти й зачарувати гостей. Вона активізувала культурне життя міста. На її прохання приїжджали письменники, організовано зустрічі з місцевими літературними діячами, відбувалися вечори. Вона була гідом усіх вітчизняних і закордонних культурних і письменницьких делегацій. Її знання мов, ерудиція робили її незамінною. На громадських засадах працювала в краєзнавчому музеї, організовувала виставки, реставрувала костел та створила в ньому картинну галерею. Вела широку дослідницьку роботу з історії Умані та парку “Софіївка”. Восени 1962 p. Н. Суровцова здійснила подорож до вимріяного Львова, щоб зустрітися з Оленою Степанів. Вона була єдиним живим свід ком того, що минуло, таки дійсно було, а не снило. І вони рушили в свою першу й останню мандрівку по місту. «Майстерний знавець минулого свого міста, - згадувала Суровцова, - вона проводила мене вузькими львівськими вуличками, заулками, майданами. Переді мною ставала кам'яна казка скульптурних мережив, церков, капличок, безцінні скарби вітражів, різьблених катедр, дивовижні постаті рококових святих, самотні фігури з зів’я лим вінком квітів...Вона знала кожний крок, кожний камінь”. Вони вклонилися могилі Ольги Басараб - подрузі своєї юності. Вони все згадували і вирішили записати спогади, але не довелося. В 1963 р. Надія Суровцова знову відвідала Львів, але вже сама ходила на Маківку без “Степанівни”, яку дуже любила, а сина її Ярослава вважала своїм сином. До кінця свого життя Суровцова брала участь в правозахисному русі, широко спілку валася з молоддю. “В розмовах з нею, - згадував правозахисник Леонід Плющ, - ми відчули себе так, наче між її юністю, боротьбою, радістю укра їнського ренесансу 1910-1920-их років і нами не пролягла доба десятків років суцільного сталін ського мороку. Було передано естафету ідеалів визвольної боротьби з рук у руки. Ми знайшли загублені попереднім поколінням шляхи свободи”. У 1972-74 pp. в її хатині робили обшуки. І кожного разу виносили рукописи, аркуші - виносили працю життя. Після чергового обшуку в 1977 р. у Надії Віталіївни забрали друкарську машинку, рукописи і весь її літературний архів. ЗО березня 1979 р. до неї знову прийшли на обшук. Цього разу шукали “крадені речі”, однак таких не було, забрали все написане, зокрема спомини. Ніна Комарова - дружина правозахисника Віктора Нє- кіпєлова, розповідаючи про цей епізод, вигукувала в розпачі: “Господи, якщо ця жінка знову всмі хається до сонця, вона буде рівна Тобі! Можна собі лише уявити, що роки 1970-1980 виявилися для Надії Суровцової страшнішими, ніж 29 тюремних років сталінських мук”. З великою гідністю поводилася Надія Суровцова під час трусу. Сиділа з «олімпійським спокоєм», лише промовляла - «пережила й не таке, переживу і це». В березні 1981 р. відбулися три обшуки в Києві, на квартирах родичів і друзів, де зупинялась Надія Віталіївна Суровцова Попри нагляд, в будинку Суровцової цілий тиждень проживав Олександер Солженіцин з дружиною, які збирали матеріял для «Архіпелагу ГУЛАГ». 13 квітня 1985 р. в Умані на 89 році життя Надія Віталіївна Суровцова покинула цей світ, залишивши нам багатий непересічний творчий доробок. Невтомна енергія, працьовитість, опти мізм, усмішка, надзвичайна любов до життя, ви сока сучасна культура без краплини зайвого патосу вирізняли Надію Віталіївну з-поміж інших людей. Саме такою - жінкою-героїнею і залишиться вона в пам’яті українського народу. 4 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2001 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
