Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
обрана секретаркою Української Національної Жіночої Ради, ввійшла до складу української секції Міжнародної Жіночої Ліґи Миру і Свободи. Секція преси і пропаганди Українського Жіночого Союзу у Відні під проводом Суровцової нав’язала зносини з австрійською секцією Ліґи Миру і Свободи, в домівці якої Надія виголосила дві доповіді про Україну. Її обрано у склад української делегації на Віденський та Гаазький конгреси Ліґи Миру, конгрес профспілок в Амстердамі. Вся ця громадська робота надала їй змогу не тільки пізнавати віденське, європейське, інтер національне життя, але одночасно й порівнювати з тим, що його вона бачила в українських емігрант ських колах. Особливу ролю в її житті відіграв Вашинг тонський Конґрес Ліґи Миру. Президія Ліґи запро сила Суровцову прибути на конґрес та зробити лекторську поїздку Америкою. Під час агітаційної подорожі поїзду миру з делегатками 25 різних країн Суровцова зустрічається з українськими еміг рантами, дізнається про їх життя, побут, виступає перед авдиторіями американських студентів. Отоді-то там, за океаном, вона твердо вирішила залишити Европу і повернутися на Україну. Знайомство з радянським представником у Відні Юрієм Коцюбинським - “людиною, яка полонила відразу й цілком” - поступово змінює антибільшовицьку позицію Суровцової. Що ж до вістей з України, то вони не були всебічними. Вона знала про українізацію шкіл, на власні очі бачила представників Радянської влади. Перед нею було дві політичні системи, дві ідеології. Надії тоді здавалося, що комуністи - це когорта людей відда них найсвятішим ідеалам і тільки як виняток трап ляються серед них люди зі звичайними хибами. Зима 1924 р. у Відні була тяжкою, головним чином через злидні. Загалом настрій серед українців зазнавав злетів і упадків. Комуністична частина віденських українців, переважно молодь, в той час дуже активізувалась, і комуністична Україна ставала для Надії все ближчою. Драматична пригода в житті Суровцової змусила прискорити її від’їзд до України, який вона планувала в перспективі. Від друзів надійшов лист, що такі, як вона, потрібні Україні, що там її робота принесе користь. І в березні 1925 р. Суровцова - в Москві, а згодом - в Харкові. Редакція “Вістей” стала для неї рідною домівкою, де минуло чимало років. Оточена з першого дня увагою, Надія поринула в літературно-мистецьке життя міста, дописує до “Вістей”, “Комуніста” та інших видань. Восени 1925 р. вона переходить до Наркомату іноземних справ, де її праця полягала у щоденному звіті про публікації в закордонній, зокрема емігрантській, пресі, виданні щомісяця стислого бюлетеня про закордонну пресу для таємного вжитку двох десятків наркомів. В обов’язок входили також перекладацькі функції під час приїздів чужоземців. Працюючи Суровцова навчається в аспірантурі в академіка Д. Багалія, інтенсивно перекладає. Утім, творче життя Надії обривається в 1927 р. Її заарештували в потязі, коли вона їхала на декаду української культури в Москві. Під час допиту отримала від слідчого статтю-некролог, написану про неї. В фондах Центрального Держав ного Історичного Архіву у Львові зберігається стаття невстановленого автора “Жертва червоного терору”, опублікована в газеті “Свобода”. Після звільнення Надія Віталіївна знайшла цю статтю в архіві. І вдруге мала нагоду прочитати свій некролог. Невідомий спосіб смерті Н. Суровцової обговорювався на зборах Екзекутиви Міжнародної Жіночої Ліґи Миру і Свободи. Але вмерти - означало щезнути, ніколи не сказавши останнього слова. Вмерти - означало прийняти мученицький вінець. Єдиним можливим способом політичного протесту було - вижити і вона вижила. За безпідставним звинуваченням у поль- сько-німецькому шпиґунстві вона була засуджена на п’ять років ув’язнення на Соловки. Але ці п’ять років перетворилися на майже довічне ув’язнення, на скитання по території, мало не всього Радян ського Союзу. Цей страдницький шлях розпочався для Суровцової з Люб’янської тюрми, далі вів через Бутирку до Ярославського політізолятора, де відбувала свій перший термін - 5 років одиночного ув’язнення в камері No 37. Обіцянка зробити з Надії політичний труп не вдалася. У цих страшних умовах повного відчуження вона створила свій власний режим, якого завжди дотримувалася і, можливо, завдяки якому змогла витримати. В липні 1928 р. Суровцову перевели у Хар ківську внутрішню тюрму, а згодом в корпус особливого призначення на Холодній горі. Архан- гельск став місцем нового заслання після звину вачення про участь в контрреволюційній органі зації. А далі нові і нові етапи. Владивосток, Коли ма, бухта Нагаєва у Магаданській області. Стан був настільки важкий, що шансів на виживання майже не було. Але й тут в атмосфері взаємної ворожнечі Надії Суровцовій вдавалось розряджати “повітря табору”. З її допомогою готувались вистави, кон церти, ставили навіть “Наталку Полтавку” і барак мінявся... В 1941 р. табірний термін закінчився і “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2001 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
