Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
українського народу всупереч постійним запере ченням його буття спонукала його оборонців до захоплення націоналізмом. Історичний погляд звичайно звертався на ту ідеологію - чи то релігія, автократія, марксизм чи націоналізм - яка пов’язувалася з елітою, що її висувала, або з опозиційною інтелігенцією, навіть якщо види мим предметом її виступав простий народ. У своєму прагненні відповідати спільноті націй українці сприймали свою історію, немов би це була історія звичайної європейської держави. Сьогодні українські газети ряботять розповідями про історичних персонажів і фантастичними твердженнями, які нерідко можуть поспереча тися з середньовічними державотворчими міта- ми. В наукових працях з наростаючою частотою зустрічається поняття “національний характер” чи щось подібне до нього, відкриття виняткової “ментальності”. Вчені мужі зосереджують увагу на політичних угрупованнях і заявах, водночас навіть молоді історики апелюють до агіографії лінійного національного руху. Останні праці ( що належать таким вченим, як Георгій Кас’янов Сергій Єкельчик, Олександр Гаран) також ак центують на програмних аспектах, національних і людських правах, виявляючи мало цікавості до практичніших аспектів роботи окремих індивідів та організацій. Громадські організації,, які утворилися з занепадом комунізму, виявляють ширші засади й меншу заідеологізованість, ніж формальні чи неформальні політичні угруповання. Громадські організації намагалися активно включитися у практичну соціяльну, економічну й освітню діяльність широкого спектра, яка має одночасно економічні й національні завдання. Економічна експлуатація центром периферії була не меншим чинником невдоволення, ніж національна дис кримінація, а реалістичні сподівання на краще життя - більшою причиною розпаду СРСР, ніж нею міг би бути націоналізм. Екологічна стурбо ваність також додала прагнення до децентра лізації, оскільки централізований уряд був відповідальний за знищення природних ресурсів і забруднення атмосфери “провінцій”. Чорно биль виявився останньою краплиною. Націона лізм став популярним тому, що він накреслював перспективу кращого життя. Популярність на ціоналізму впала, коли партії, що його спові дували, не забезпечили виробництва товарів. Останні вибори в Україні наочно продемон стрували відому істину, що у всенародних виборах не слід нехтувати матеріяльними потре бами виборців. Ліві скористалися невдачею де мократів, щоб висунути помітні обіцянки ре форм. Частина електорату відвернулася від демократичних націоналістів назад до проко муністичної фракції, тому, що демократи не провели економічних реформ, які вони обіцяли. Розвиток в економічному і соціяльному розумінні, чи модернізація у політичному вико ристанні цього поняття, була надто сухою і аб страктною ідеєю навіть для тих, хто її реалізо вував, щоб збагнути, що саме на неї вони пра цювали, називаючи це націоналізмом. Такий на ціоналізм східних європейців більше схожий на практичний націоналізм народів Азії та Африки, що розвиваються, ніж на романтичний за своєю сутністю націоналізм Европи XIX ст. Одначе, коли східні європейці наполягають на своєму за конному місці в уславленій Европі ми так на лаштовані на сприйняття націоналізму як поро дження європейської філософії, яке ґрунтується на творах Гердера, Шеллінґа та німецьких ро мантиків, що не можемо розрізнити справжньої практичної природи цього руху. Щоб розкопати реальність за шаром усталеної термінології, слід звертати увагу на так звані “малі справи” замість того, щоб шукати всеохопних пояснень. Історія громадських організацій дає нам змогу побачити коріння українського суспіль ства та зразки громадської діяльности краще, ніж це можна зробити, вивчаючи написані маніфести. Наслідком такого підходу до історії і біжучої ситуації в Україні є реалістичніша картина культурної спадщини. Вона допомагає пояснити певні аспекти історії сучасної України, не обмежуючи її опозиційними та ідеологічними рухами. Простеження історичної спадковості з організаціями чи, навпаки, історичної перер- вності громадських рухів надає додаткові мож ливості для з’ясування, в який спосіб посттота- літарне суспільство в Україні постало з періоду тоталітаризму, та осягнення того, якими типами історичного і літературного символізму воно ко ристується. Громадські інтереси в Україні розви валися як опозиційні до держави і ніколи не були, що часто траплялося в Росії упродовж XIX ст., асимільовані нею. Закінчення на 33 стор. 14 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2001 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
