Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
заного, мала критичну вагу. Рабам, як і українським кріпакам чи політичним в’язням, не дозволялося вміти писати або мати засоби поширення своїх писань. Слова й те, що за ними стояло - образні чи поетизовані свідчення, в яких калина-Україна, зґвалтована імперією, і молоденький дуб, що набуває сили, зростаючи в українську мужність, яка відживить націю - виявилися символами українських прагнень. Ще влітку 1990 року заборонена за радянських часів пісня ”Ой, у лузі червона калина...” викону валася з великим захватом як символ протесту. Можна припустити, що до того, як ці почуття знайшли своє вираження, українська ідентич ність у певному розумінні втілювалася в гапту ванні, ткацтві, писанкарстві. Цим пояснюється святобливість, яку продовжують викликати народні ремесла, навіть коли умови дозволяють - насправді вимагають - щоб сприйняття української ідентичності вийшло за межі по дібних втілень. У багатьох аспектах своєї історії українці залишилися непомітними. Вони з’являються - в піснях, танцях, обрядах або театрі - лише для того, щоб бути поглинутими іншими силами, які вимагають для себе центральної ролі на історичній сцені. Коли неспроможність нації породити історичні праці ще не може бути свідченням її небуття, то вона все ж переконує, що ознаки “історично відсутньої ролі” нації не ляжуть в основу характеристики ні епохи, ні території, на якій ця нація існує. Якихось тридцять років тому Україну називали “неісторичною” нацією. Автор цього поняття, відомий польський історик, який співчував прагненням українців, мав на увазі, що Україна була однією з націй, які не спромоглися на документальне усвідомлення свого історич ного і політичного досвіду. Записи історичного досвіду Українців було сформульовано в по няттях, визначених іншими націями. Справді, загальноприйняте тлумачення історії України - це радше її відсутність, аніж якесь усталене визначення з певним набором характеристик. Українська інтелігенція, подібно до аме риканських чорношкірих, які шукали визнання в собі людських істот прагнула, аби її вважали частиною освідченого західного способу держав ного правління. Вона користувалася терміноло гією, створеною іншими націями, при цьому до водячи, з різним ступенем успіху, що насправді Укораїна є певною цілісністю, яка схожа на інші європейські держави. Історики наголошували на неперервності держави й витрачали багато зусиль на висвітлення формальної літературної традиції. Це заняття не дозволяло українській інтелігенції й дослідникам України побачити в її історії інші корисні для аналізу риси. Україна не виробила жодної місцевої ідеології, а її мисли телі не запропонували оригінальних версій ідеологій, які сповідували окремі групи - незва жаючи на те, йшлося про національний комунізм, націоналізм, чи навпаки, складний але життєздатний, консерватизм В’ячеслава Липин- ського. Виявилося, що ідеологічні рухи в Україні відіграли радше ритуальну, ніж політичну чи організаційну ролю. Коли щось подібне й було, то українці тяжіли до використання романтичної ідеології як сурогату державотворчої активності. Тому ось тепер, коли комуністична проґреси- вістська риторика більше не в шані, повернення до романтизму стає дедалі очевиднішим. Старе поняття “національний характер” часто заміню ється в Україні на термін “менталітет”, який звучить сучасніше, хоч виражене в ньому значення залишається тим самим. Популярні книжки, включаючи новітній бестселер “Шлях Аріїв”, наголошують на глибоких джерелах духовності - від добіблійних часів до сучасності - які живили Україну крізь століття й відокремлювали її від решти сусідів. Серьйзніші праці фокусуються на культурній ролі України та на якості канонічної писаної традиції в Україні і про Україну в її історичному розвитку в межах європейського контексту. Саме відсутність незалежної держави й підсилювала пошуки джерел та прагнення риту- алізованого подання славного минулого, яке могло заперечити реальність сучасного стану і провістити славне майбутнє. За іронією, сама історія, що формує джерела нації, часто вияв ляється не такою доступною чи прозорою для її нащадків. Українські вчені - традиціоналісти на дають перевагу узагальненому, приховано іде ологічному підходу до історії, який зосереджу ється навколо політичного життя, націоналізму й державотворення. Найактивніші серед них роз робляють деякі історичні традиції, справжні або уявні, включаючи відновлення історичних подо рожей водними шляхами, привселюдне носіння історичного вбрання, запровадження козацького способу життя. Необхідність захищати існування “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2001 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
