Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
до російської православної церкви, тоді можна сказати, що релігія затирає нашу відмінність від наших сусідів, применшує нашу ідентичність. Культура, в широкому понятті, сьогодні ґлоба- лізується, а народна культура притаманна укра їнцям - ритуали хрещення, вінчання, святочні звичаї тощо, не є інтегральною частиною модер ного життя, а радше штучно плеканим задержан ням традицій, які легко пристосовуються або змінюються: в Україні св. Миколай - Дід Мороз, в Америці - Санта-Клавс, що щонайбільше виз начає нашу ідентичність - це мова та історична пам’ять проте одне і друге в загрозливому стані як в Україні, так і в українській діяспорі. А тепер, повертаючись до кризових ситу ацій української громади в Америці, - криза 30- их років. Ранні довоєнні імігранти - до Першої світової війни приїздили на заробітки з наміром повернутися назад. В 20-х роках стало ясно, що самостійної вільної України не буде, а поворот на окуповану землю не був привабливий. Обме ження нових іміґраційних законів не сприяло но вій великій хвилі іміґрантів. По Першій світовій війні новоприбулих було мало. Ця друга хвиля іміґрантів, яка зарадила бракові інтелігентів на провідних постах в наявних організаціях, від бувалася одночасно з: 1) особливим натиском в американському ширшому суспільстві на аси міляцію - melting pot - та 2) дозрівальним віком першої родженої в Америці генерації, тих, які ходили до американських шкіл і українська мова вже не так легко їм давалася. Також ці нові пово єнні імігранти мали наставлення щодо своїх дітей уважаючи, що їхні діти матимуть шанс краще влаштуватися в Америці, як будуть гово рити тільки по англійськи; для них не мова була важлива, а “вкласти в дитину український дух”. В результаті, з рядів молоді 20-х років, які вихо вувалися в українській школі, зокрема при церк ві св. Юра, чиї батьки настоювали з більшим чи меншим успіхом, щоб діти говорили по-україн ськи, ми маємо низку громадських діячів, як-от: Степан Шумейко, Лев Добрянський, Йосиф Лисо- гір та ін. Дітей 30-их років ми майже не знаходимо серед громадських діячів, за вийнятком кількох, між ними найбільш знаний Мирон Куропась. Мова не була одинокою причиною. Прийшла війна. Багато української молоді, між ними громадських активістів, згинуло в рядах американської армії. По війні прибула нова, чисельна дипівська іміграція, яка уважала себе політичною, не заробітковою іміграцією. їх було забагато, щоб посісти провідні посади в існу ючих українських організаціях, бо замало було постів. До того, компактне переселення за корот кий час уможливило не так відновити, а просто продовжувати організаційне життя, розвинуте в дипівських таборах. Молодечі, політичні, спор тові, жіночі та інші організації, майже з тим самим персоналом у проводі в дуже скорому часі були відновлені в Америці. Українська громада інертно поділилася на “старих” і “нових” іміґрантів. Ровесники, діти 30-их років старої і нової іміграції, не нав’язали ниток спілкування. Спочатку їх розділював бар’єр мови, який з часом перетворився в бар’єр відчуження. Нова іміграція, яка спершу так критично ставилася до того, що діти старих іміґрантів не говорили або дуже слабо говорили по-україн ськи, двадцять років пізніше , в 70-их роках, почала зауважувати, так як це було в 30-их, що їхні діти також не дуже добре спілкуються українською мовою. Було багато розмов і дискусій про усучаснення виховних процесів та усвідомлення, що виростає нова американська генерація, а та Україна, яку їм представляли їхні батьки, не завжди була для дітей приваблива. Питання було, що буде найефективнішим для збереження української ідентичности того покоління. Одним з чинників 70-их років була поява харизматичної постаті Патріярха Йосифа. В 70-их роках в процесі одної дослідної праці я мала обширний питальник (на який від повіло більше осіб, ніж я сподівалася), зверне ний до молодшого покоління, заанґажованого в той час в громадській праці, а саме до людей, які були в управах різних товариств. На підставі відповідей, традиційні форми - церква, школа, навіть молодечі товариства - не одержали такої високої оцінки, коли йшлося про впливи на участь в громадському житті, як родина, що є самозрозумілим, і товариство. Правда, майже всі вони ходили до шкіл українознавства та належали до молодечих організацій, все-таки в підсумку можна сказати, що їхні товариші і товаришки були більш впливовими, ніж будь-які організації чи інституції. Коли йшлося про мову, то на першому місці вони (90 %) поставили збереження української громади в Америці. І це при тому, що 16 % заявили, що вони слабо або зовсім не говорять по-українськи. Закінчення в наступному числі. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2001 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
