Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
перехідним містком, багато з тих ранніх іміґран- тів пристало до інших, так чи інакше спорідне них етнічних груп - словаків, поляків, а навіть, під впливом своїх священиків, до угорців, а піз ніше до росіян. Загроза, що української громади в Америці могло і не бути, була зовсім реальною. Українську громаду в Америці створила одна людина - о. Іван Полянський. Були й інші, особливо молоді священики з “Американського Кружка”. Цих дев’ять молодих греко-католиць- ких священиків, які ще семінаристами у Львові рішили не одружуватися, щоб не комплікувати свою працю на американському континенті не порозуміннями з римо-католицькою ієрархією, внесли великий вклад у розвиток нашої громади. Але І. Волянський протоптував перші стежки, поставив перші дороговкази, перші організаційні підвалини української громади. Це клясичний приклад, що може зробити одна харизматична людина з чіткою візією майбутнього. Було мало харизматичних провідників в історії української громади в Америці. В біль шості в проводі громади стояли працьовиті люди, які ретельно приходили на засідання, рішали, чи будувати церкву, школу чи народний дім, і так продовжували мандрівки по визна ченому шляху. Але з’являлися й ситуації, які вимагали змін, нового підходу. Дивлячись з перспективи часу, ми бачимо, що в таких ситуаціях проблеми завжди торкалися заанґажу- вання нового покоління або нових іміґрантів в українську громаду, бо це, очевидно, гаранту вало продовження громади. Я б хотіла звернути вашу увагу на чотири такі кризи - в 1930-их, 50- их, 70-их та 90-их роках, що двадцять років. Подібні проблеми існували в тридцятих і сімдесятих роках, коли не було допливу нових іміґрантів з Батьківщини і продовження громади було узалежнене від родженої в Америці генерації, та в п’ятдесятих і девятдесятих роках, коли створюється відчуження між новими та попередніми імігрантами. Я свідомо не входжу в аналізу інших кризових ситуацій, наприклад, відхід українців, нехай національно і політично не дуже свідомих, в неукраїнські табори - руси нів, карпаторусів, пізніших “візантійців”, та ро сіян через приєднання до російської православ ної церкви, а також відхід в комуністичний табір значного числа свідомих українців. Це, безпе речно, були кризові ситуації, які залишили невитравний слід в українській громаді. Люди, які пішли в неукраїнські спільноти чи до комуністичної партії, ніколи в українське річище не повернулися, хіба одиниці. Інакше, стоїть справа якщо йдеться про “роз’єднану” укра їнську громаду. На мою думку, партійні розходження - мельниківці, бандерівці, двійкарі, УККА і УАКРада тощо, церковні суперечки абощо радше стимулювали громадську актив ність, давали більше альтернатив для включення в суспільну працю - і в цьому є більше позитивного, ніж негативного. Перед тим, як перейти до дальшої ана лізи я хочу пояснити, що ми розуміємо під, етнічною громадою в американському суспіль стві. Етнічна громада, за дефініцією, а найкращу дефініцію, мабуть таки, подав Фредерік Барт, характерна а) своїм біологічним продовженням, б) спільністю особливих культурних характерис тик, в) мережею взаємного спілкування та г) тим, що членів громади інші ідентифікують з даною групою, як і самі члени визначають свою приналежність до даної групи. Саме це, на думку Барта, самоідентифікація, є засадничою в етніч ному самовизначенні. Іншими словами, в Аме риці українцем (чи англійцем, французом, поляком і т.ін.) є та людина, яка сама того бажає, бо, окрім мовного бар’єру, немає інших ознак, які б змушували людину не виходити із свого етнічного ґета, як це може бути у випадку осіб з біологічними расовими ознаками. Коли взяти під увагу, що народження людини є поза її контролею і того вона змінити не може, а може тільки визначити своє ставлення до цього факту, тоді дві наступні передумови - бути переємником культурних надбань своїх предків та включитися в спілкування з іншими членами даної групи, залежать від самовизначення. Іншими словами, треба хотіти бути українцем. Хоча дехто міг би сказати, що я не хочу бути українцем чи українкою, але я таким є, бо я вродився українцем і “на то нема ради”. Заперечити цей факт - то значило б вічно жити самообманом. Ідентифікація з певною етнічною групою опирається назагал на культурній спільності, особливо звичаєвій, мові, релігії, історичній пам’яті. Наприклад, для ірляндців це, передусім, релігія, яка їх відрізняє від їхніх сусідів англійців. Для українців релігія такої ролі не відіграє. І навпаки, коли візьмемо під увагу, що більшість населення сьогодні в Україні належить 10 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2001 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
