Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Дарія МАРКУСЬ ШУКАЮЧИ ЗА НОВИМИ ДОРОГОВКАЗАМИ: УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В АМЕРИЦІ СЬОГОДНІ У минулому дороговкази діяльности української громади в Америці були чіткі. Вони були спрямовані на допомогу Україні стати самостійною, незалежною державою. Такою вона стала 24 серпня 1991 року. Не буду входити, наскільки в реальності Україна самостійна і незалежна, але те що українська держава існує - незаперечний факт, і якщо вона залежна, то мабуть найбільше від своїх грома дян. Більшість з нас українськими громадянами не є. Ба більше, нема загрози, що ними станемо через масове повернення на свою Батьківщину. Отож постає засадниче питання, чи тепер, коли ціль осягнено, потрібно, щоб ми далі докладали великих зусиль для збереження нашої громади в Америці. Заклики до емоцій, до почуття мораль ного зобов’язання щодо України -страдниці сьогодні вже не настільки актуальні, щоб мобі лізувати нашу громаду. Ми всі свідомі, якої пожертви - часу, праці, грошей - це вимагає і не для всіх ці пожертви виправдовуються. Для іміґрантів без знання мови та звичаїв ширшого суспільства, етнічна громада часто становить потрібний і допоміжний перехідний місток в но вий світ, але для їхніх дітей вона вже тої ролі не відіграє. Іншими словами, громада була потрібна для досягнення певних цілей - допомога Україні, пристосування до ширшого суспільства. Але не була вона самоціллю. Не підкреслювалося, що громада як така була вартісною, що безпо середньо служить вона членам громади, а не тільки посередньо іншим цілям. Перед нами два різні дороговкази: 1) асиміляція в ширше суспільство і 2) інтеграція в ширше суспільство як ясно визначеної етнічної групи. Перше не вимагає ніяких зусиль; друге можливе тільки тоді, коли ми будемо бачити потреби в збереженні своєї етнічної ідентич- ности vis-a-vis ширшого суспільства. Не вперше українська громада в Америці стоїть на роздоріжжі. Був час, коли взагалі не було ні доріг, ні дороговказів, тобто на самих початках, в 1870-80-их роках минулого століття, коли до Америки почався масовий наплив іміґрантів з українських земель, малограмотних, і, певна річ, національно несвідомих. Цю несвідомість ми схильні приписувати бракові освіти та політичній ситуації України, забу ваючи, що наші сьогоднішні поняття нації та націоналізму допіру зароджувалися на європей ському небосхилі. В подібному стані були й інші народи, наприклад, норвежці, які знали, з якого вони села і якої релігії, але саме питання націо нальної приналежносте було для них неясним. Ідеологічна концепція нації-та націоналізму нова, яка зародилася в минулому столітті і в час еміграції тих людей ще не вповні розпросто рилася їхніми землями. Але для українців-русинів поняття етносу і етнічности, народу із своїм корінням в “народженні” і в “роді”, не було чужим. Саме це і спонукало їх шукати “свого”, хоча, шукаючи за “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2001 9 Зліва: д-р Марта Богачевська-Хом ’як, Марія Томоруґ і д-р Дарія Маркусь під час Конференції СУА у Вашінґтоні.
Page load link
Go to Top