Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Хвилинка радісна, похмура... В очах - весна, а сніг - навколо. Ж иття велика партитура. Ти перша скрипка. В тебе соло. Ти перша скрипка, мусиш грати, чи плаче серце, чи радіє... Зимі не хочеться вмирати, вона про вічний холод мріє. То мрії, сни. Життя - реальність. І долю ти не вибираєш, а доля вказує тональність, а доля ноти пише. Граєш... Душа занурюється в звуки минають дні, згасають дати. Не опускай від втоми руки! Ти ж перша скрипка! Мусиш грати. Ір и н а П И Р ІГ НАША СУЧАСНИЦЯ ОКСАНА Живемо в незвичайний час і, не боячись повторення, постійно стверджуємо, що верес нева трагедія Америки змінила світ, змінила нас. Загинули люди, які вийшли до праці і мали повернутись домів і дальше втішатися життям. Загинули і ті, котрі, не жалкуючи себе, ішли рятувати інших, хоча, не відаючи того, ішли у безсмертя. Схиляємо голови у їхню честь, перед маєстатом Подвигу. І, мабуть, найбільше болітиме людство власне ця сторінка історії. Тиждень перед цими подіями неспо дівано до редакції зайшла незнайома жінка. Струнка, без звичної для американки посмішки, проте з добрим поглядом допитливих сірих очей. Виділялося пшеничного кольору пишне нефар боване волосся, була ошатно одягнена. “Називаюся Оксана”, - сказала, неспо дівано міцно потиснувши мою долоню, малою гарної форми, рукою. Прізвища не назвала так і до кінця зустрічі. На моє запрошення присіла і неспішно почала розказувати про себе. Інтуїтивно відчувалося, що з природи Оксана не особливо балакуча, проте, під час нашої зустрічі саме їй довелося більше говорити. - Я поважаю тутешню українську грома ду і маю кілька доброзичливих знайомих, але хотіла зустрітись власне з кимось, хто пережив радянський час в Україні. Порадили мені прийти до вас. Я тільки з квітня цього року в Америці. Приїхала, заплативши високу ціну за отримання візи, хоча тут не вірять у ці оплати, і, Богу дякувати, уже повернула борг. У Нью-Йорку, звернувшись на отриману вдома адресу, одразу домовилася про працю. Мешкаю в кімнаті з двома жінками, які працюють разом зі мною. Зрештою, удома ми буваємо рідко, тільки ночуємо, охоче беремо додаткові години праці, щоб більше заробити. Мрію про зустріч з родиною. Телефоную додому щотижнево. Мої дівчатка - першоклас ниця і п ’ятикласниця - підростають і якось дуже скоро стають дорослими. Знаю докладно про їхні шкільні справи, знаю, що боліло у безсонну ніч мою матусю, які кулінарні вправи вичинював мій супруг і багато іншого, завдяки чому і смі юся, і сумую. Думаю про майбутнє дітей, дуже тужу за чоловіком. Хотіла б, щоб моя мама, якій у серпні виповнилося 55 років, носила ясне вбрання, гарне взуття і впевнено, з усмішкою йшла по вулиці, щоб виглядала молодо, так, як тут виглядають жінки у 65. Матуся колись була вродливою, жартівливою. Я пам’ятаю, як вони
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
