Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
всім на Вкраїні буде велике лихо!..” (О.Пчілка. Олена Марія Магдалена, мати гетьмана Мазепи // Рідний край. - 1912. - No 8. - С.7). Мазепа зняв тоді святого образа й просив Орлика заприсягтися, що він не видасть нікому великої таємниці. Потім заприсяг сам, що при лучиться до Шведського короля не для своєї користі, а для добра України, і як тільки побачить, що діло не зовсім забезпечене, що Україні загрожує лихо, то він, гетьман, задуманої справи розпочинати не буде. Орлик радив, щоб гетьман усе таки ті листи від короля й Дольської відіслав цареві Петру. Мазепа ніби згодився й сказав, що віддасть листи своїй матері-ігумені, а вона має таких вірних людей, що безпечно передадуть листи цареві в Москву. Однак Мазепа потім сам признався Орликові, що листи не були відправлені Петрові з волі його матері. А справа ця, за свідченнями документів, була так: Мазепа таки дав листи матері і, очевидно, радився з нею як краще зробити. У всякому разі, Марія-Магдалена знала зміст листів і хотіла добре зважити, чи посилати їх Петрові, чи ні... Для цього вона сказала одній своїй черниці, що визначалася дуже побожним життям, щоб вона помолилася й сказала потім, яке буде їй надхнення згори - відсилати, чи не відсилати королівські листи московському цареві. Черниця молилася довго і сказала, що їй була така ознака, щоб листів у Москву не посилати. Чи все так було, як розповідав Орликові Мазепа - не відомо; але все-таки видно, що він повідав свою таємницю матері та вважав пот рібним порадитися з нею - дарма що справа була така поважна і належала до найвищої державної політики. Ігуменя Марія послухалась молитовного надхнення своєї черниці, але найчастіше люди вірять тому, що припадає їм до серця... Ту справу вона вирішила так, як їй веліло її бажання, не було в неї охоти відкривати московському цареві таємницю, що важила проти нього. Не пославши-ж королівських листів, зоставивши їх у себе, ігуменя Магдалена давала час усій змові дозрівати по таємно... Листи зосталися у матері Мазепи. І те, що вони опинилися у неї, і те, що Мазепа залишив їх і надалі в її руках, показує, що між гетьманом та його матінкою було близьке поєднання і що він радився з нею навіть в такому ділі, котре вирі шувало долю не лише гетьмана, але і всієї України. Незабаром мати ігуменя захворіла - була вже похилого віку (вже й гетьманові було тоді під шістдесят ). В час смерті ігумені, Мазепа був ще в Києві - власне довший час перед тим не хотів від'їздити, знаючи, що мати його була на Божій дорозі. В кінці 1707-го року ігуменя Марія померла в своїй келії, на руках онуки Мар’яни Война- ровської, яка по смерти своєї матері, сестри геть манової, залишилася при бабусі в Печерському монастирі. Перед смертю Магдалена віддала поль ські листи онуці Мар’яні, наказавши їй пильно берегти їх у себе. Поховали ігуменю при Пе черському монастирі, а черниця Мар’яна зосталась у келії того-ж монастиря. Після полтавських подій 1709-го року, почалася розправа з усіма хто був винен і не винен у Мазепиному ділі. Самого Мазепу не можна було добути, тоді цар Петро бажав знищити хоч близьких до Мазепи людей. Отже було відправлено або замуровано навіки в темницях Соловецького монастиря на Білому північному морі, всіх „ма- зепинців", кого тільки знайшли: військових това ришів Мазепи (навіть тих, що перейшли до Петра в день полтавського бою), духовних осіб, співчу ваючих гетьманові. Звичайно, гнів і помста переможців тяжко впали й на сім'ю Мазепи. Але тут мало на кому було помститися та чинити кару: з невеликої сім’ї Мазепиної не зоставалося ж уже ні матері, ні сестри його. Залишилася тільки донька Мазепиної сестри черниця Мар’яна. Повезли у Москву ту черницю, та не тільки, а й служниць її - Магдалену й якусь „дьвку Катерину". Всіх їх, після допиту, заслали в далекий Горицький монастир на річці Шексні. В особі черниці Мар’яни, зникли з Укра їни найменші сліди Мазепиної сім’ї. Андрій Вой- наровський, брат її, що служив вірно дядькові Івану, хоч виїхав з Туреччини та не в рідний край. Маючи намір докінчити політичні справи, він опинився в Німеччині, а далі - на краю світа: довідавшись, що Войнаровський перебуває в Гамбурзі, цар Петро став вимагати від німецького уряду видати його. Войнаровського привезли до Москви, а потім заслали в найвіддаленіший куток Сибіру. Туди вже не доходило з України „ні вітру, ні хвилі"... Там і помер Андрій Войнаровський, остатній з родини. Звичайно, коли б була жива мати Мазепи, їй би теж в той час не минути кари. Але смерть була ласкава до неї: взявши її раніше, не дала старій матері бачити ні тяжкого упадку її сина, ні всіх наслідків тієї трагедії. Не прийшлося матері чути, як її любого сина гетьмана прокли нали в церквах, хоч би й у церкві при її монастирі, де вона була ігуменею та стільки літ молилася. Нічого вже не бачила й не чула ігуменя Марія- Магдалена! Закінчення на 26-ій стор. 4 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
