Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ровського, улюбленця бабусі-ігумені, відправили на службу при дядькові - гетьманові Мазепі. Маємо свідчення, що в 1700 році Уляна Война- ровська померла у монастирі. З сином Марія-Магдалена зоставалася у постійному зв”язку: писала листи й бачилася з ним під час його прибування до Києва. Такі відвідини зафіксував у своєму щоденнику П. Гордон. Від 6 липня 1690 він записав: "Цього дня отримано з України вістку, що Гетьман Іван Мазепа по своєму від’їзді з Москви подався до Києва, щоб навістити святі місця й відвідати свою маму, ігуменю жіночого монастиря на Печерську". Мазепина мати, навіть бувши черницею, мала вплив на політику свого високопоставленого сина, і, зрештою, на державну політику. Надзвичайно цікаві сторінки розкривають ся з історичних відомостей. Дві, але вельми яскраві події можуть служити доказом цього. Перша подія стосується 90-их років XVIII століття. У 1691 році, коли Мазепа вже задумував розірвати стосунки з Москвою, стали ходити всякі невиразні чутки і в Київі з’явився „пашквіль" (донос) на Мазепу про те, що Мазепа зраджує Москву. Це була писана листівка, що випадково потрапила до рук ігумені Флоровського монастиря. Ця ігуменя передала „пашквіль" матері Мазепи - ігумені Печерського монастиря, а мати повідомила про нього синові та розпочала розслідування, де взявся “пашквіль”, хто саме його добув і яким чином. Подалася ігуменя Марія-Магдалена до Флоровського монастиря і там їй сказали, що той „пашквіль" знайшла у Києві, біля двора воєводи київського (що перебував вже на московській службі), одна черниця, яка прийшла з волинського краю, (був тоді ще під владою польською), з монастиря Полонського. Марія-Магдалена післала тоді в Полонне свою прибічницю черницю Ліп- ницьку, щоб вона з’ясувала у Полонському монас тирі щось більше, про те, де і як знайшла вона „пашквіль". Однак Полонська черниця Ліпницькій нічого не захотіла говорити більше того, що переказано було у Флоровському монастирі. Од нак, дякуючи цій справі з „пашквілем", що став відомий Мазепі через двох ігумень, гетьман став обережнішим у справі з Москвою. Друга подія з участю ігумені Марії- Магдалени була ще важливіша. 1707 p., за два роки до полтавських подій, Мазепа перебував восени в Києві - цар Петро наказав наглядати йому за будуванням твердині київської, що зводилась на Печерську. Робота була дуже тяжка: ледве звели козаки один великий вал, як інженер звелів буду вати другий. Нарікали козаки, гнівався й Мазепа, але треба було слухати. Опріч того надходили від усієї козацької старшини сумні звістки, що московські урядовці, - воєводи й їх підручні, - поводяться в краю як старші, керують по-своєму, не зважаючи на уряд козацький, а на своє військо беруть великі податки, зневажають поспільство, ображають людей. Гетьман був ображений і особисто: цар Петро став надсилати накази, військові й інші, просто своєму воєводі в Києві, минаючи гетьмана. Нехтувалась і влада полковників та меншої ко зацької старшини. Бентежилася старшина та нарі кала на своїх зборах. Невдоволення зростало і се ред духовенства, яке теж втрачало свою незалеж ність. У цій ситуації і при такому відношення царя, Мазепа задумався більше, шукаючи виходу з того стану. Таємні переговори його з королем швед ським Карлом почастішали. З королем польським Станіславом Лещинським єднала Мазепу з 1705 року волинська пані Дольська. Восени 1707-го року, коли гетьман жив у Києві будуючи твер диню, шведський король разом з королем поль ським провели у Саксонії наради про похід на Україну та про спілку з Мазепою. Польський король написав у тій справі листа до Мазепи, підмовляючи його прилучитися рішуче до спілки, повстати проти московського царя. Того листа переслала Мазепі пані Дольська, написавши лист і від себе. Надзвичайно цікаві деталі цієї події відтворюються з розповіді Орлика, Мазепиного писаря: Мазепа сидів у своєму київському покої з Орликом при перегляді урядових паперів. Не хотілося гетьманові читати їх самому через хво робу очей. Просив, щоб читав листи Орлик. Писар розкрив пакет від Дольської, побачив там і лист від польського короля, заглянув у той лист і, може, найголовніше схопив очима. Отже, лист від Дольської прочитав уголос, а далі сказав: „ось є лист і від польського короля, - тільки се вже, може, пан гетьман сам прочита, бо, може, тут пишеться що-небудь про особливо поважні речі". Гетьман прочитав і, міркуючи, що Орлик теж уже знає головний зміст листа, сказав: ”Я не зважився говорити тобі давніше про ту змову, але як уже доля судила тобі випадком довідатися про це, то знай, що така й така єсть думка...” Орлик став доводити Мазепі, що “діло, затіване з королем шведським та польським проти московського царя, дуже відважне і пан гетьман на лихо грає, - може, й на велике лихо... Добре, як справу буде виграно, а як ні? Що буде тоді? Тоді й сам гетьман загине і “НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2000 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
