Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Мама... Вона - моя найперша вчителька. Вона навчила мене робити перші кроки по землі, вимовляти перші слова, навчила пісеньку співати - про зайчика, про котика. А зараз, коли я підросла і ходжу до школи, знову звертаюся до неї першої по допомогу, тільки їй можу повідати свої таємниці, вилити душу. Бо хто ж ліпше порадить, розрадить? Тільки вона, моя рідна матуся. Працює моя мама вчителькою рідної мови й літератури. Вже понад 20 років кожного ранку прямує до школи, де, окрім мене, у неї десятки Іванків, Михайликів, Оленок і Марічок, яким віддає щедро і свою ласку, і тепло душі, і знання. Та від цього любові в неї не меншає, а стає ще більше. Нелегка в мами праця. Сотні зошитів, над якими засиджується не раз до пізньої ночі. Ніколи не скаржиться, що їй тяжко, не шкодує ні часу ні сил, щоб кожне заняття зробити святом для себе і для учнів. А скільки екскурсій, зустрічей із письменниками рідного краю проведено - важко перелічити. І як результат - створення у школі кляси-музею письменників Тячівщини, музею В. Ґренджі-Донського, іменем якого називається школа. Та вона щаслива, бо бачить плоди своєї праці і відчуває, що її праця потрібна і приносить радість людям. А яка моя матуся майстриня, господиня! Які смачні страви готує, диво-тістечка випікає! Такі хлібні буханці, які пече моя мама не знайдеш ні в одному магазині. А вишивки! Це її улюблене заняття, коли відпочиває і снуються на полотні дивом-казкою мамині мрії. І грядки в нас на полі, як мамині мрії... Я тільки не перестаю дивуватися, як всюди можна встигати. Часом, правда, мама зізнається, що болять ночами в неї руки. Тому стараюся допомогти їй, чим тільки можу: прибрати в кімнаті, попрасувати білизну, приготувати вечерю. І найвищою нагородою є для мене вдячна посмішка мами і щиро мовлене нею: “Спасибі тобі, моя маленька помічнице!” Я горджуся своєю матусею. Адже вона - “заслужений вчитель України”, лавреат Все українського конкурсу “Учитель року”, на бага тотисячній київській сцені виборола собі це звання, демонструючи зразки педагогічної май- стерности. А ще мама - голова районного об’єд нання вчителів української мови й літератури, міський депутат. Ідуть до неї люди за порадами, за допомогою. І для кожного знаходить час, щоб вислухати. .Якщо не може допомогти, то стара ється бодай словами утішити, підтримати. Коли ж випадає хвилина вільного часу, віддається моя мама праці для душі - поезії, в якій щиро зізнається: Я все люблю, радію всьому - Блакиті, стежечці стрімкій, І признаюсь народу свому В любові вічній і палкій. Ось така в мене мама - любляча, ніжна. Найкраща у цілому світі! І сьогодні, в день “Свята мами” хочеться притулитися ніжно до маминого милого обличя, обійняти її міцно- міцно і промовити: “Зі святом Тебе, моя найдорожча, рідна Ненько моя! Хай обминають стежки Твої тривоги, хай зимова хурделиця не вплітається сивиною до Твого волосся. Живи довго-довго. Бо скільки б мені років не було, Твоя любов, Твоя ласка будуть мені потрібні завжди. Да святиться ім’я Твоє, Мамо...” Олеся Рекіта, учениця 6 кляси школи ім. В. Ґренджі-Донського, м. Тячів, Закарпаття. Олеся Рекіта - дочка закарпатської поетеси Ганни Рекіти-Пазуханич, написала цей матеріял для конкурсу на кращий твір про маму, який був ого лошений у їхньому районі цієї весни. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2000 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
