Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
їхніх праць майже немає досліджень, присвячених хоча б найвидатнішим українським перекладачам. Якщо ж є окремі згадки, то в основному не доброзичливі, не об’єктивні, як, приміром, О. Зу- євського та Яра Славутича про Г. Кочура чи І. Качуровського про М. Рильського чи Д. Пала марчука. Цей же дослідник у вступній статті до збірки власних перекладів з Ф. Петрарки у 1982 р. писав: “Переклади на Радянській Україні (якщо вилучити Лукаша, Кочура, Бориса Тена і ще, може, два-три імени) роблять за таким рецептом: береться російський переклад і перелицьовується на україн ську мову” (Качуровський І Франческо Петрарка в українській поезії // F. Petrarca. Poesie scelte = Ф. Петрарка. Вибране. — Мюнхен, 1982. — Стор. 12). 1992 р. канадський дослідник Ю. Луцький видав книжку, присвячену українській літературі XX віку, у якій не згадано зовсім про українську перекладну літературу, про подвижництво наших перекладачів (Luckyj G. S. N. Ukrainian literature in the twentieth century. - Toronto, 1992. - 120 pp.). Але ж чи можна дати англомовному читачеві хоча б деякою мірою повноцінне уявлення про той шлях, що його героїч но пройшло українське художнье слово і XX ст., без врахування перекладацької традиції?! І ще одна шкідлива тенденція: переносячи терміни та поняття культурології та літературо знавства західних країн на український ґрунт без будь-яких на те підстав, зокрема без урахування української специфіки, деякі дослідники (М. Пав- лишин та ін.) розглядають нашу літературу як колоніяльну і, відповідно, постколоніяльну (Павли- шин М. Козаки в Ямайці; постоколоніяльні моделі для сучасної української культури // Другий міжнар, конґрес україністів (Львів, 22-28 серп. 1993). Доп. і повідомл.: Літературознавство. — Львів, 1993. — Стор. 253-258; Pavlyshyn М. Постколоніяльні риси в сучасній українській культурі // Zbomik resume / Ме- dzinarodny zjazd Slavistov (Bratislava, 1993). - Bra tislava, 1993. - S. 609-610). їм, очевидно, не під силу збагнути, наскільки вони принижують статус нашої літератури, що була чинником формування нації упродовж віків. Хіба ж колоніяльна своєю суттю література може дати таких велетів думки та без компромісних речників народу, що їх дала світові українська література?! І саме художній переклад є одним з тих небагатьох чинників, що допомагають нашій літературі піднятися на найвищий рівень, стати поряд з найрозвиненішими літературами світу, сприяти формуванню нації. Коли почалися репресії проти Григорія Ко чура, чимало крихітних духом перелякалося, дехто перестав пізнавати його на вулиці, забув дорогу до Ірпеня. Але здолати Г. Кочура, заставити його пе рекреслитися духовно “бдительньім” можновладцям було не під силу. Він і далі працював, по-своєму керуючи перекладацьким процесом в Україні. В його, сказати б, ‘Трпінському університеті” — вільній академії українського художнього перекладу — вишколилося чимало серйозних українських перекладачів та перекладознавців. Сюди часто приїжджали дослідники з інших республік, проривалися інколи з-за кордону. Терпеливо, не жалкуючи часу, Г. Кочур до помагав початківцям підніматися по кругойдучих стежинах науки. Застерігав, що перекладознавча стаття — не реєстр перекладацьких курйозів, а глибокий філологічний аналіз із розкриттям своє рідностей у сприйманні світу носіями різних мов і культур; нагадував, що перекладач мусить якнай- чутливіше дослухатися до першотвору, мати витон чений смак і зірке око; учив позбуватися пане гіричного тону, уникати кучерявих висловів — тієї зайвої красивості; уважно стежити за власною мовою, яка повинна бути чітка й прозора; завжди пам’ятати, що поезія — це мистецтво слова, і слово в перекладі повинно бути мистецьким, що до власних перекладів треба ставитися критично й учитися самому відчувати, де переклад, так би мовити, недотягає. Серйозні дослідники приходили пора дитися в складних проблемах арабської, фінської, угорської та багатьох інших літератур, подискувати, приміром, про творчість Дж. Овена, англійськього латиномовного ренесансного поета, що його перекладав український поет стилю барокко І. Ве- личковський, чи про вірші Імануеля де Рома, Дантового друга, опубліковані у Львові в 1870 р. Або ж попрацювати в багатющій книгозбірні, де запросто можна було знайти такі рідкісні видання, як “Jahrbuch der deutschen Dante Gesellschaft” 1869 p. чи перше видання “Словниці” Ф. Піскунова (1873). Григорій Кочур постійно кореспондував зі своїми численними учнями, детально аналізуючи в листах їхні перші теоретичні дослідження, їхні перші строфи й цезури, знайомлячи їх із секретами перекладацької та поетичної майстерности. Усім нам бракує тепер його критики, часто з ноткою тонкої іронії, але завжди доброзичливої, отих, як він казав (чи писав) “лише косметичних зауваг”. І мав Ірпінь для усіх нас велику привабу ще й завдяки господині, душі дому — Ірині, мужній, стійкій, делікатній, по-ангельському добрій жінці. На жаль, її не стало влітку 1985 р. Але в серцях багатьох вона світить тим промінчиком людської доброти, що допомагає жити навіть тоді, коли життя стає ней мовірно крутим. Поступово цензурний тиск слабшав. У 1979 р. заборону на друк перекладів Г. Кочура було знято, але на літературно-критичні та перекла- дознавчі статті вона негласно тривала аж до другої половини 80-х років. Коли 1980 р. було опубліковано україномовну збірку віршів О. Блока, а в 1982 р. — Л. Новомєського та Я. Купали, там уже були перек лади Г. Кочура. Чимало перекладів Майстра було вміщено в збірку античної поезії “Золоте руно” 1985 р. У 1986 р. переклади Майстра було включено в збірку вибраних поезій І. Волькера, а в 1989 р. — Дж. Леопарді. Закінчення на стор. 21 8 НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
