Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Її стихія — писати. Володіючи крім аналі тичного розуму науковця ще й літературним хистом (вона — член Спілки письменників України), Олена Апанович давно вирішила для себе, що її місце — не на трибуні чи за університетською катедрою, а за письмовим столом. Але громадською роботою займається — бере участь у заходах жіночої орга нізації імени Олени Теліги, розмірковує над проб лемами жіночого руху. Тож переговоривши про все на світі (а ті розмови з пані Оленою затягуються на чотири- п’ять годин!), перекинулися на обговорення ролі жінки в добу козацтва, а тоді вже органічно перей шли до сьогоденних жіночих проблем. Пані Олена обстоює думку, що формально усі права існують, вони задекляровані у Конституції, і ділити їх за ста тевою ознакою, виборюючи свої, жіночі, — значить випрошувати у чоловіків, щоб вони благосклонно відвели жінкам належне (!) їм у соціюмі місце. Хіба це не своєрідне визнання самими жінками свого начебто комплексу меншовартости? Те саме сто сується й організації жіночої партії (інша річ — жі ночі товариства національно-патріотичного чи куль турницького спрямування) — жінки повинні прагну ти у парлямент чи в урядові структури через різні партії, виявивши там свою яскраву індивідуаль ність та високий професіоналізм. Але не за квота ми, що само по собі є спадщиною радянського ми нулого, очевидним відкупом з ласки чоловіків і, зрештою, усе тим же неусвідомленим жінками виз нанням комплексу своєї начебто другорядности. Жінки, що відчувають у собі здібності політичних лідерів чи державних діячів, повинні прагнути вла ди не заради самої влади, як деякі чоловіки, а за ради її гуманізації, створюючи у владних структу рах своєрідне жіноче лоббі. З нею можна погоджу ватися чи не погоджуватися, сперечатися, наро джуючи у тих суперечках істину: пані Олена лю бить “вивіряти” на співрозмовниках свої ідеї. І ця її доброзичлива повага й уважливість до іншої люди ни переливається у якусь добротворчу енергію, яку вона щедро дарує тим, хто з нею спілкується, наст роюючи їх на добру хвилю творчости й оптимізму. Про вдачу цієї жінки, вартої цілої книжки, свідчить її motto: “Ритм творчости перемагає фортеці і бас тіони зла”. Незважаючи на поважний вік (у вересні 1999 року їй виповнилося 80 років) та перенесену недавно серцеву атаку, Олена Апанович продов жує напружено працювати, підтримуючи контакти з колегами, численними учнями, представниками масмедіа та видавництвами. Так, лише 1997 року вона опублікувала у збірниках та провідних газе тах і журналах України низку наукових розвідок, з- поміж яких варто назвати серію концептуальних статтей “За плугом Господь іде. Агрокультура українського козацтва в контексті ідей Сергія По- долинського та Володимира Вернадського (“Час- Тайм”, листопад-грудень 1997), “Гетьман Іван Ви- говський (журнал “Історія в школі”,ч. 1-2, 1997), “Щоденник Якова Марковича” (“Бібліотечний віс ник”, ч. 4, 1997), “Гетьман І. Виговський — тактик і стратег” (у збірнику “Леґенда про гетьмана”, Івано- Франківськ, 1997). її науково- художні тексти відзначаються літературною майстерністю, образністю; вона ко хається у поезії, знає напам’ять твори своїх улюб лених авторів. Плідним був для Олени Апанович і 1999 рік. Великою радістю став для неї вихід книжки “Чортомлицька Запорозька Січ. До 345-річчя зас нування” (Київ). З великим інтересом читачі Укра їни ознайомилися з такими її статтями, як “На чу жині, але — з Україною. Міжнародна політична ді яльність гетьмана України в екзилі Пилипа Орли ка” (ж-л “Політика і час”, 1998,ч. 3), “Конституція Пилипа Орлика” (Український культурологічний альманах “Хроніка 2000”. 1998, випуск 23-24), стаття в кількох числах газети “Народна армія”, “Чигирине, Чигирине. 350 років тому столицею козацької держави став Чигирин” (липень 1998). Не залишилися непоміченими й її поважні публікації в інших часописах, присвячені українському козаць кому війську та інші. Подиву гідна невтомна діяльність цієї жін ки. Щойно, здається, закінчила готувати “Козацьку енциклопедію для юнацтва”, а вже напружено пра цює над статтею про козацтво до Енциклопедії Сучасної України,що її нині готує до друку НТШ (Сарсель) з ін іц іа т и в и невтомного Аркадія Жуков ського та Національна Академія Наук України. Причому, в процесі роботи ця стаття розростається до розлогого наукового дослідження, яке не тільки синтезує увесь попередній науковий досвід Олени Апанович, а й включає в себе “новітню” історію українського козацтва — відродженого за період незалежности України. Продукуючи наукові ідеї, синтезуючи ба гаторічні свої напрацювання на теренах історії України, Олена Апанович “виходить” на нові теми, нові ракурси козацької проблематики. Вона й справді — попри всі труднощі, хвороби і проблеми — переживає зоряний час, оптимістично повто рюючи свої' улюблені слова: “Робота не виліковує, але не дозволяє опуститися на дно хвороб”. Тож побажаймо цій талановитій, високо- ерудованій, невтомній, життєлюбній, доброзичли вій жінці-подвижниці, котра вміє не тільки сама працювати плідно і надхненно, але й радіти успіхам своїх колеґ та однодумців, доброго здоров’я, ба- дьорости та сил для реалізації усіх її задумів. А ще — визнання та людської вдячности за все, зроблене нею досі в ім’я незалежної України. Людмила Тарнашинська. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
