Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Її стихія — писати. Володіючи крім аналі тичного розуму науковця ще й літературним хистом (вона — член Спілки письменників України), Олена Апанович давно вирішила для себе, що її місце — не на трибуні чи за університетською катедрою, а за письмовим столом. Але громадською роботою займається — бере участь у заходах жіночої орга нізації імени Олени Теліги, розмірковує над проб лемами жіночого руху. Тож переговоривши про все на світі (а ті розмови з пані Оленою затягуються на чотири- п’ять годин!), перекинулися на обговорення ролі жінки в добу козацтва, а тоді вже органічно перей шли до сьогоденних жіночих проблем. Пані Олена обстоює думку, що формально усі права існують, вони задекляровані у Конституції, і ділити їх за ста тевою ознакою, виборюючи свої, жіночі, — значить випрошувати у чоловіків, щоб вони благосклонно відвели жінкам належне (!) їм у соціюмі місце. Хіба це не своєрідне визнання самими жінками свого начебто комплексу меншовартости? Те саме сто сується й організації жіночої партії (інша річ — жі ночі товариства національно-патріотичного чи куль турницького спрямування) — жінки повинні прагну ти у парлямент чи в урядові структури через різні партії, виявивши там свою яскраву індивідуаль ність та високий професіоналізм. Але не за квота ми, що само по собі є спадщиною радянського ми нулого, очевидним відкупом з ласки чоловіків і, зрештою, усе тим же неусвідомленим жінками виз нанням комплексу своєї начебто другорядности. Жінки, що відчувають у собі здібності політичних лідерів чи державних діячів, повинні прагнути вла ди не заради самої влади, як деякі чоловіки, а за ради її гуманізації, створюючи у владних структу рах своєрідне жіноче лоббі. З нею можна погоджу ватися чи не погоджуватися, сперечатися, наро джуючи у тих суперечках істину: пані Олена лю бить “вивіряти” на співрозмовниках свої ідеї. І ця її доброзичлива повага й уважливість до іншої люди ни переливається у якусь добротворчу енергію, яку вона щедро дарує тим, хто з нею спілкується, наст роюючи їх на добру хвилю творчости й оптимізму. Про вдачу цієї жінки, вартої цілої книжки, свідчить її motto: “Ритм творчости перемагає фортеці і бас тіони зла”. Незважаючи на поважний вік (у вересні 1999 року їй виповнилося 80 років) та перенесену недавно серцеву атаку, Олена Апанович продов жує напружено працювати, підтримуючи контакти з колегами, численними учнями, представниками масмедіа та видавництвами. Так, лише 1997 року вона опублікувала у збірниках та провідних газе тах і журналах України низку наукових розвідок, з- поміж яких варто назвати серію концептуальних статтей “За плугом Господь іде. Агрокультура українського козацтва в контексті ідей Сергія По- долинського та Володимира Вернадського (“Час- Тайм”, листопад-грудень 1997), “Гетьман Іван Ви- говський (журнал “Історія в школі”,ч. 1-2, 1997), “Щоденник Якова Марковича” (“Бібліотечний віс ник”, ч. 4, 1997), “Гетьман І. Виговський — тактик і стратег” (у збірнику “Леґенда про гетьмана”, Івано- Франківськ, 1997). її науково- художні тексти відзначаються літературною майстерністю, образністю; вона ко хається у поезії, знає напам’ять твори своїх улюб лених авторів. Плідним був для Олени Апанович і 1999 рік. Великою радістю став для неї вихід книжки “Чортомлицька Запорозька Січ. До 345-річчя зас нування” (Київ). З великим інтересом читачі Укра їни ознайомилися з такими її статтями, як “На чу жині, але — з Україною. Міжнародна політична ді яльність гетьмана України в екзилі Пилипа Орли ка” (ж-л “Політика і час”, 1998,ч. 3), “Конституція Пилипа Орлика” (Український культурологічний альманах “Хроніка 2000”. 1998, випуск 23-24), стаття в кількох числах газети “Народна армія”, “Чигирине, Чигирине. 350 років тому столицею козацької держави став Чигирин” (липень 1998). Не залишилися непоміченими й її поважні публікації в інших часописах, присвячені українському козаць кому війську та інші. Подиву гідна невтомна діяльність цієї жін ки. Щойно, здається, закінчила готувати “Козацьку енциклопедію для юнацтва”, а вже напружено пра цює над статтею про козацтво до Енциклопедії Сучасної України,що її нині готує до друку НТШ (Сарсель) з ін іц іа т и в и невтомного Аркадія Жуков ського та Національна Академія Наук України. Причому, в процесі роботи ця стаття розростається до розлогого наукового дослідження, яке не тільки синтезує увесь попередній науковий досвід Олени Апанович, а й включає в себе “новітню” історію українського козацтва — відродженого за період незалежности України. Продукуючи наукові ідеї, синтезуючи ба гаторічні свої напрацювання на теренах історії України, Олена Апанович “виходить” на нові теми, нові ракурси козацької проблематики. Вона й справді — попри всі труднощі, хвороби і проблеми — переживає зоряний час, оптимістично повто рюючи свої' улюблені слова: “Робота не виліковує, але не дозволяє опуститися на дно хвороб”. Тож побажаймо цій талановитій, високо- ерудованій, невтомній, життєлюбній, доброзичли вій жінці-подвижниці, котра вміє не тільки сама працювати плідно і надхненно, але й радіти успіхам своїх колеґ та однодумців, доброго здоров’я, ба- дьорости та сил для реалізації усіх її задумів. А ще — визнання та людської вдячности за все, зроблене нею досі в ім’я незалежної України. Людмила Тарнашинська. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
