Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАША СУЧАСНИЦЯ ііИіНіНіКіііМіІ Першою жінкою, яка потрапила на Запо розьку Січ,по праву називають Олену Апанович. Та ще в глухі застійні роки ходила серед української інтелігенції така примовка: “Це останній в Україні козак, та й той жінка!” Ще б пак! Саме перу Олени Апанович належить широковідома книжка “Зброй ні Сили України”, яка, побачивши світ з благосло вення самого Юхима Шелеста, зробила її авторку враз знаменитою і водночас принесла їй стільки життєвих випробувань. Книжку (в люксусовому оформленні) вилучили з продажу та зі всіх біб ліотек, а пані Олену вигнали з Інституту історії НАНУ — аж на 23 роки! — просто на вулицю, забо ронивши займатися історією. Причому, існувала за борона не тільки друкувати її праці, а й посилатися на них. Помер чоловік, на руках залишився малолітній син. Перестали вітатися колеґи. Гіркоту тих літ розділили її друзі — історики-дисиденти Олена Компан та Михайло Брайчевський. Невичерпна оптимістка й життєлюб, пані Олена не впала у відчай, а, допущена нарешті до технічної лише роботи у відділі рукописів Цент ральної Наукової бібліотеки Академії наук України, вишукувала найменшу можливість,щоб займатися науковою роботою — потай, вечорами, ночами. Її попереджали, застерігали, не допускали до неї тих, хто хотів її побачити. Так, один журналіст із діяспори, котрий приїжджав в Україну у роки стаг нації спеціяльно, щоб познайомитися з цією леген дарною жінкою, лише через чверть століття зміг поцілувати їй руку. Але вона й тоді писала. Друкувалася в Мо скві, у Ленінграді, де могло прорватися крізь іде ологічні загати те, що несамовито глушилося в Ук раїні. Звичайно, це була лише дещиця, звичайно, її гнітила така “вирваність” із нормального життя. Але те, що її позбавили можпивости зреалізувати ся у молоді роки, не спричинилося, на щастя, до руйнації внутрішньої сили й снаги, а лише сприяло конденсації творчої енергії, яка вибухнула цілою низкою історичних творів, з-поміж яких “Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі” удосто єні державної Шевченківської премії (1994). А ще пані Олена — лавреат наукової нагороди 1994 ро ку Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів, пер шою з-поміж цивільних громадян в Україні нагоро джена Хрестом Українського Козацтва, встанов леним і затвердженим 1947 року Президією У HP в екзилі. Так до авторки більш як 300 опублікованих праць, з-поміж яких, окрім “козацьких”, і ті, що при свячені рукописній книзі, і найпомітнішим історич ним подіям в Україні, і най видатнішому природо знавцеві нашого століття Володимирові Вернадсь- кому — нащадкові запорозьких козаків, нарешті прийшло — по десятиліттях заборон і мовчання — справжнє визнання. До 75-річчя видатного істори ка, яке відзначалося два роки тому, побачили світ і бібліографічний покажчик “Олена Михайлівна Апа- нович”, і ювілейне видання “Під знаком Кпіо. На пошану Олени Апанович”, а також на її пошану збірник наукових праць “Козацька доба”. Тож можна сказати, що нині, під благосло венним небом незалежної України, Олена Апано вич запізнала свій зоряний час. Ця скромна жінка, білоруска за національ ністю (мати її — полька), народжена у російській глушині (дитячі її роки взагалі частково пройшли у Манджурії), вихована радянською системою, так перейнялася українською національною ідеєю, що цілковито освоїла ту цілину, що звалася Запорозь кою Січчю і присвятила їй, по суті, ціле своє життя. Про що би ми не розмовляли з пані Оле ною, — а співрозмовниця вона надзвичайно цікава, бо має енциклопедичні знання та різнобічні інтере си, при цьому не втрачаючи жіночої своєї суті, залишаючися і в поважному віці жінкою з “родзин кою”, — вона знову і знову повертається до своєї улюбленої козацької теми. Нею вона живе і сьогод ні: напрацьоване десятками років, нині органічно втілюється нею у підготовку рукопису “Козацька енциклопедія для юнацтва. Книга статтей про істо ричне буття українського козацтва”. Олена Апанович. Olena Apanovych.
Page load link
Go to Top