Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
стінами Кам’янця-Подільського, де старостою тоді був один з перших пошукувані в руки Розанди Пет ро Потоцький, який виявив себе справжнім лица рем у ставленні до беззахисної жінки. У липні 1653 року після нової поразки Лу- пул утік в Україну до гетьмана, а Тиміш разом із жінками перебував в обложеній Сучаві. Поразка була невідворотною, бо господарі валахський і но вий молдавський об’єдналися, щоб вигнати непро ханого гостя. Коли Лупул з’явився в Чигирин по до помогу, Хмельницького там не було і Лупул, у від чаї, рушив до Криму просити за гроші допомоги в хана. Облога Сучави між тим тривала, і Тиміш був смертельно поранений осколком ядра у ногу. Захист фортеці перебрала на себе безстрашна черкешенка - дружина Лупула, і виявила незви чайну енергію і хоробрість. Розанда відігравала у цьому випадку пасивну ролю: коли мачуха пообі цяла її руку козацькому провідникові Федоровичу, аби заохотити його до захисту фортеці, вона покірно згодилася. Але все надаремно, 9 жовтня 1653 року фортецю здали. Лупулову з сином відіслали в Седмиград- ський край полонянкою — скарбницю її розділили між собою переможці; козаків безперешкодно пропустили в Україну — вони не взяли з собою нічого, крім тіла вбитого Тимоша. Вдова супро воджувала печальний похід. Тепер Розанда залишилася повною сиро тою; сестра її, княгиня Радзивілл, померла раніше, мачуха і брат заслані в неволю, батько потрапив у Чорну вежу в Стамбулі, куди його віддали татари, на батьківщині чоловіка на неї не чекало нічого доброго, ситуація ускладнювалась тим, що набли жалася година, коли вона мала стати матір’ю. 22 жовтня тіло Тимоша привезли в Чигирин; тут-таки Розанда народила двох близнюків-хлопчиків, які, здається, невдовзі померли, оскільки пізніше про них нічого не чути. Урочистий похорон Тимоша відправили аж 27 грудня в Суботові, у церкві святого Михаїла, були на них батько, мачуха, сестри, козацька старшина — всі проводжали тіло з Чигирина,удова вийшла назустріч процесії зі свого будинку і є підстави вважати, що була нездорова. Хмельницький не обмежував Розанду й надав їй у володіння маєток, де вона раніше мешкала з чоловіком. Тут відвідав удову антіохійський патріярх, який бачив її не раз на панахидах по Тимошеві. Бувала й вона у патріярха, завжди в сльозах, пригнічена, мовчазна, вона проводила життя усамітнене. Гетьманова родина не проявляла жодної уваги Розанді.її підтримував лише сам Хмельницький. На утримання вдови з двома малятами він віддав прибутки Зіньківського ключа з околицями — цей дарунок був подтвер- джений царем Олексієм Михайловичем в особ ливому указі. Далі нічого не чути про вдову, дже рела чомусь не згадують її при дворі Хмельниць кого. Як же далі складається доля Розанди? Ймовірно, що вона не покинула Україну та про живала в м. Рашкові на Поділлі. Сусіди недобро зичливо ставились до вдови, звалювали на неї вину за всі останні невдачі, але явно не виказували неповаги невістці гетьмана, тай ле генда про скарби Лупула відігравала тут не останню ролю: підозрювали, що Розанда встигла врятувати частину батьківського багатства,а після чоловіка їй також дістався чималий спадок. По кірна жінка нікому не могла завдати шкоди. А через те, що свекор ставився до неї з повагою, то вдову перестали чіпати, і, на її велику радість, забули про неї зовсім. Наступні свідчення про Розанду не зовсім переконливі. Є версії, що Юрій Хмельницький, коли став гетьманом, віддав Розанду, як нагороду, польському шляхтичу Антоновському, який пе рейшов на службу до козацького війська і ко мандував артилерією. Отже, з нею знову обій шлись, як з підневільною. Шлюб взяли під 1660 рік, через рік народився син Петро. Невдовзі після цього ми знову зустрічаємо Розанду в Рашкові- Подільському або ж у сусідньому Вади-Рашкові- Басарабському, де вона живе усамітнено. Зда ється мова йде про Рашків-Подільський, що нале жав Конецпольському: в договорі з Розандою останній віддає “дружині Тимоша Хмельницького” цю волость на правах закладу. Про останні роки життя Розанди маємо дві версії. За однією, Накко — автор історії Бассарабії, вважає, що брат удови, Стефан Лупул, який став у 1659 році господарем, запрошував сестру до себе в Ясси і навіть послав супровід, який був розпо рошений козаками: таким чином Розанда зали шилась у Рашківському палаці, добре зміцненому для відбиття грабіжницьких зграй. Але це не врятувало її від катастрофи: 1666 року козаки під проводом Дрозденка вбили її за те, що вона не хотіла поділитися з ними своїм багатством. Части на награбованих коштовностей потрапила до рук Юрія Володієвського, а інша, частка, дісталася До рошенкові. Єдиним спогадом про перебування Ро занди в чигиринському дворі є коштовне намисто, що зберігалося в білоцерківській церкві, куди було дароване Семеном Палієм. Друга версія доводить, що з 1666 року Ро занда жила в Молдавії, де і померла у 1686 році. Ось так догоріла свіча цієї вродливої, але, на жаль, нещасливої жінки, яка символізує жіночу покір ність. Людмила Смоляр Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
