Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
учасниками антології — “гроном п’ятірним нездо ланних співців” (М. Драй-Хмара), а також з А. Кримським. Це знайомство було надзвичайно важ ливим у житті Григорія. Адже неоклясики уособ лювали раціоналістичну течію, якої так не виста чало нашій загалом романтичній літературі. Саме від М. Зерова починається раціоналістичний відлік в українському художньому перекладі, що остаточ но покінчив з травестіями, бурлесками, пародіями. Саме в цей час на семінарі з діялектології Г. Кочур познайомився із студенткою того ж таки філологічного факультету Іриною Воронович, що незабаром стала його дружиною та матір’ю його дітей Андрія та Оксани, яка була великою під тримкою для нього упродовж усього його терни стого життя. Ще 1929 р. у професорів О. Білецького та М. Плевака, що працювали в тодішній столиці Ук раїни Харкові, виник задум випустити п’ятитомну хрестоматію,що мала відбити, в найкращих її зраз ках, увесь багатовіковий розвиток західноєвропей ської поезії від античности до найновіших часів. У 1931 р. з’явився третій том (література XVII-XVIII віків), йшла підготовка до перших двох (античність, середні віки та доба Відродження). М. Зеров як найавторитетніший латиніст активно готував ла тинську частину, Г. Кочур (на той час уже знайомий з О. Білецьким) також перекладав для цієї хресто матії. А часи ставали все важчі, все крутіші. Одно томна хрестоматія античної літератури вийшла дру ком у 1938 p., але в ній уже навіть не згадували ні М. Зерова, ні М. Плевака. М. Зерова, за вироком трійки УНКВС по Ленінградській області, розстрі ляли у Соловецькій тюрмі 3 листопада 1937 року, а заарештований 17 травня 1938 p. М. Плевако від бував заслання в селищі Вішньовка Акмолінської области в Казахстані (там його замучили нібито не відомі злочинці 25 квітня 1941 p.). Одначе перек лади М. Зерова побачили світ у хрестоматії ано німно. Ось як писав про це Г. Кочур: “У справи хрестоматійні я не дуже втручався, перекладав тільки те, що мені замовляли, та й годі. Але раз я таки згадав за переклади Зерова. Відповідь була коротка й невиразна: “Будут. Без них не обой- дешься”. Загадка для мене розв’язалася лише коли книга вийшла в світ і я побачив там відомі мені (та й усім) переклади Зерова, а через них уже здогадався, що Зерову належать деякі інші, менш відомі. Прізвище перекладача не було назване. Саме тому впорядник відступив від загального правила: ні в “Змісті", ні в самому тексті перекла дачі не були зазначені, і тільки в передмові впо рядник зазначив, котрі саме твори належать пе рекладачам, яких можна було називати (Свідзін- ський, Державин, Кочур, А. О. Білецький, Борис Тен). А далі йшло речення: “За всі переклади, вміщені в хрестоматії і які не належать переліче ним раніше перекладачам, упорядник відповідає сам”. Отже, Білецький узяв на себе відповідаль ність за переклади Зерова (і гонорар за них носив його дружині). Не знаю, чи узгоджував він з ким- небудь такий крок, чи зважився на нього са мостійно, але й в тому, й у тому разі це на ті часи було актом немалої громадянської мужности” (Лист Г. Кочура до автора статті від 10 березня 1982 p., зберігається в особистому архіві). До речі, оприлюднюючи оцей лист Григорія Кочура, маю надію, що над змістом його замис ляться деякі ще дуже юні автори (сказати б, не мовлята в науці), що починають свою “дослідчу роботу” з найлегшого — з розвінчування авторите тів. Як не згадати тут мудрих слів М. Рильського: “Складна це досить річ — минулий вік судити, // Не завжди варто тут рубати з-за плеча” (М. Рильсь кий. Як парость виноградної лози. — К., 1973. — Стор. 214). Як син селянина-незаможника Г. Кочур спершу отримував стипендію, якої незабаром його позбавили: він з осудом відізвався про т. зв. про цес над мітичною “Спілкою визволення України”, від якого почалося суцільне винищення української інтелігенції. Як наслідок, “інакодумця” не залишили в аспірантурі, хоча успіхи Григорія в навчанні давали на це повну підставу. Він одержав призначення в Молдову, працював в Балті й Ти располі. Згодом був завідувачем катедри західної літератури та теорії літератури у Вінницькому пед інституті й викладав ці дисципліни. Працював та кож над кандидатською дисертацією про творчість Е. Вергарна. Але ці роки в Кочуровім житті можна окреслити й інакше: чи міг свідомий український ін телігент спокійно жити в ці страшні часи, коли міль йони селян скосив штучний масовий голод у 1933 p., коли в 1934 р. заарештували Є. Плужника й Ле ся Курбаса та розстріляли О. Близька, Г. Косинку, Д. Фальківського, К. Буревія і інших т. зв. “терорис тів”, а 1935 р. до катівень та концтаборів було вкинено його наставників та вчителів, зокрема М. Зерова, Л. Филиповича, М. Драй-Хмару. Але ці роки й гартували. Згодом він ось як напише про це: Я тих повинен стати голосом, Хто в многості вже стільки років Між тундрами з питанням болісним Невільничим ступає кроком. За цими лавами похмурими Обстану я перед віками, І то не в гніві, не в обуренні, А в певності тривкій, мов камінь; Мов вітер, що спокійно дихає І плине полем неозорим, Ми скромним словом правди тихої Стозвукий галас переборем. ” (Г. Кочур. Інтинський зошит...С. 13). Роксоляна Зорівчак Продовження в наступному числі.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
