Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
полонюють душу, коли намагаємося осмислити історико-літературне значення творчости Григорія Кочура — одного з найяскравіших талантів сучасного українського письменства, людини франківського взірця, всеосяжного гуманітарія, поета, перекладача, історика і теоретика україн ського художнього перекладу. Бо ж життя Майст ра було тернисте, як і доля української нації та її літератури. Усього спізнав він — і замовчування і приниження, і тюрем, і концентраційного табору, коли, за його власними поетичними словами, до велося “Крізь біль, крізь бруд, крізь тундру про нести // Свого мистецтва полум’я високе” (Г. Ко- чур. Інтинський зошит... Стор. 24). У вкрай неспри ятливих умовах він зумів зробити протягом своєї довголітньої творчої діяльности дуже багато в ца рині художнього перекладу, ориґінальної поетичної творчости, історії літератури, перекладознавства, залишивши достойну спадщину. Феноменальний ерудит, знавець багатьох іноземних мов, він воло дів Рідним Словом до найпотаємніших глибин, працював над ним самовіддано, самозречено й постійно. Виходець із скромної селянської родини, (але козацького роду) Григорій Кочур — силою сво го таланту, міццю любові до Вітчизни — став сим волом найвищої духовної еліти нації. Його доробок — поета, перекладача, педагога, дослідника — феноменальне явище в українській культурі. А маґію Слова відчув Григорій дуже рано. Він народився 17 листопада 1908 р. у невеличкому селі Феськівці тодішньої Менської волості на Черні гівщині. У заплавах та левадах чистої джерельної річки Мени, що впадає у Довженкову зачаровану Десну, і минуло його дитинство. Батько навчив хлопчика читати й писати, і з того часу Григорій не розлучався з книжкою. Чи ж не про себе писав він згодом, перекладаючи Ц. Норвіда: Я пам’ятаю добре, як уперше Над сторінками сірими хилилось Хлоп’я, обіруч голову підперши. І скільки там живущих сил таїлось — В читанні, в книзі, в радості читання! Так смутно стане, ледве не заплачеш, Як свічка гаснути почне остання, Чи хто озветься з старших, чи побачиш, Що кілька сторінок лишилось тільки, Що вже кінця діткнешся вістрям шпильки. (Г. Кочур. Друге відлуння. — К., 1991. — Стор. 180). Очевидно, життя складалося не з самого читання. “Я допомагав у господарстві, поступово освоюючи весь цикл хліборобських робіт — орав, волочив, жав, косив, молотив”, — писав Г. Кочур в автобіографії (Г. Кочур. Автобіографія. — Стор. 2. — Зберігається в Документації Наукового товари ства ім. Шевченка у Львові). Навчаючись у т. зв. Калиській гімназії у Мені (під час Першої світової війни з польського містечка Калиш евакуювали сюди місцеву гімна зію), Григорій розпочав літературну діяльність: видав у кількості одного рукописного примірника журнал під сміливою назвою “Зоря мистецтва”. Водночас був і найактивнішим дописувачем до нього: уміщав там своєрідні літературознавчі стат ті, власні вірші, а також переклади. Згодом Г. Ко чур так опише свої перші перекладацькі спроби: “Ніхто мене до цього не заохочував, ніхто з моїх колеґ-віршописів не перекладав нічого. Ніякого досвіду в мене, ясна річ, не було; про теорію не мав я найменшого уявлення: просто гортаю якийсь український “Декламатор”, і вірш Надсона, відомий мені російською мовою, бачу в українській версії; беру до рук твори Мея — знаходжу там у росій ському вбранні Шевченкові поезії. Отже, у людей таке є, то й мене потягло те саме” (Г. Кочур. З творчої майстерні перекладача // Теорія і практика перекладу, 1991. — Респ. міжвід. наук, збірник // Київ. держ. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. — 1992.— Вип. 18. - Стор. 171). У Мені, де працював Григорій упродовж року після закінчення школи, відкрили книгарню “Книгоспілки”, і там він придбав збірку поезій та перекладів М. Зерова під назвою “Камена”, його ж том літературно-критичних статтей “До джерел”, перші збірки М. Рильського та П. Тичини. Отоді він став палким почитувачем раннього П. Тичини і неокласиків, зокрема М. Зерова. У 1928 р. Григорій поступив на філологіч ний факультет Київського інституту народної осві ти — так тоді називався колишній університет (статус університету було поновлено лише у 1933 p.). Чимало теплих спогадів залишилося в нього про ті роки, але найбільше враження було від лек цій з історії української літератури, що їх читав М. Зеров. “Блискучий промовець, поет, критик, перек ладач, людина енциклопедичних знань, він був, безперечно, найяскравішою постаттю серед зага лом дуже сильного колективу педагогів факульте ту”, — писав про Миколу Костевича Г. Кочур у сво їй “Автобіографії” (Г. Кочур. Автобіографія. — Стор. 3-4). Незабаром Григорію поталанило ближче познайомитися з Миколою Зеровим. Коли він навчався на першому курсі, професор С. Савченко, що вів факультативний курс французької мови, запропонував здібному юнакові перекласти дещо для антології французької поезії, яку він разом із М. Зеровим редаґував. Коли Григорій вдало перек лав вірші поета-парнасця Ф. Коппе “Перша” і “Тес- лярева родина”, його залучено до участи в антоло гії. З відомих причин, світу вона не побачила, час тину перекладів було втрачено, серед них і програ мовий вірш С. Малларме “L’Azur” у перекладі Григорія (під назвою “Блакить”). Але він мав змогу особисто познайомитися із усіма неоклясиками, Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
