Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Вона ж не мала чехословацького громадянства, не була застрахованою і жодної пенсії не одержувала. Коли її стан погіршився, лікарка покликала до неї своїх колеґ-спеціялістів легеневих та серцевих хвороб. Вони визначили, що стан хворої - безнадій ний. 3. Кущинська покликала священика, який вис повідав її, помазав єлеєм і причастив. Біля хворої весь час чергували українькі жінки, читаючи молитви. 25 грудня 1950 р. о 17-ій годині (якраз на Святвечір за григоріянським стилем) вона у спокої і при повній свідомості віддала душу Богові. Похоронили її на православній дільниці Ольшанського цвинтаря у Празі. Згідно з її бажанням, Зіна Кущинська в домо вину покійної поклала найдорожчий її скарб - листи Сергія Єфремова до неї (включно з листами із Сибі ру), листування з родиною, збережені щоденникові нотатки, рукописи недрукованих статтей, сімейні фотографії та інші безцінні пам’ятки коханого друга її життя. Н. Павлушкова довідалася про все це лише через дев’ять з половиною років з листа 3. Кущин- ської від 10 травня 1959 року [Там само, с. 133]. Я добре знав п. Зіну, бо її син Тарас Ку- щинський був моїм другом, якого я часто відвідував на їхній квартирі під час навчання та аспірантури у Празі (1954-1967). Від неї я вперше довідався і про С. Єфремова, і про О. Дурдуківську. Правда, тоді я, на превеликий жаль, не приділяв великої уваги цим справам, маючи інші зацікавлення. Та влітку 1989 р. мені з дружиною довелося побувати на Українському православному цвинтарі при Катедральному храмі св. Андрея в Бавнд Бруку (США). Митрополит УАПІД Мстислав (пізніше Патріярх) нас особисто провів цим величавим цвинтарем, на якому покоїться прах понад семи тисяч українських скитальців. Я розповів йому про долю Онисі Дурдуківської і він охоче погодився безплатно надати місце на цвинтарі й зайнятися справою перепоховання її тлінних останків. Повернувшись додому, я в цій справі напи сав листа до управління Ольшанського цвинтаря у Празі і 12 листопада 1989 р. одержав листа такого змісту: “На Вашого листа відносно похорону Онисі Федорівни Дурдуківської повідомляємо: Згідно із за писом у метриці, вищеназвана була похована у могилі ч. 20 Ь-24-947. За могилу платила Зінаїда Кущинська, однак від 1981 року могила не була виплачена, але до сі вона ще не скасована. Що торкається перевезення останків, це можна забезпечити посередництвом закордонного відділу Похоронного бюра у Празі 1, Старом ’єстська площа ч. 10, тов. інж. Малік”. 14 листопада я написав тов. Маліку листа, однак не одержавши відповіді, вирушив у Прагу осо бисто. У Похоронному бюрі мене запевнили, що могилу до ексгумації не будуть чіпати. На Ольшан- ському цвинтарі я знайшов запущену могилу Онисі Дурдуківської, син Олесь сфотографував її, трохи ми її упорядкували та запалили свічку. У той же день, тобто 14 листопада 1989 p., за посередництвом Анни-Галі та Олекси Горбачів написав листа до Н. Павлушкової (адреси не знав, але мені стало відомо, що вона проживає в Німеччині). І на цього листа я відповіді не одержав. Про причину довідався лише через десять років із цитованої вже книжки Ю. Семенка “Наталя Павлушкова” (Мюнхен- Львів, 1999). На стор. 133 автор пише: “Н. П. писала мені: Шлю копію листа п. М. Мушинки з приводу його наміру ексгумації труни О. Ф. Дурдуківської. Цим я також дуже затривожена і не можу ніяк прийняти певного рішення. Після похо вання пройшло вже майже 39 років. На мою думку, папери в труні мусили за цей зазнати такого ж тління, як і останки земні моєї хрещеної. Як я можу рішитися турбувати дорогі мені кісточки?... Крім того, наміри перевозити тілесні останки хрещеної цілковито нереальні, бо потребують і коштів, і турбот не лише однієї особи. Думка проф. М. Му шинки, що митрополит Мстислав цим займеться - хибна. Він того не зробить, а буде лише зневага до пам ’яті моєї хрещеної і друга життя С. О. Єфре мова. Яка ваша думка? Я поділяв думку Н. П. і напи сав їй про те...” Кілька листів у цій справі я написав “законному спадкоємцеві” могили О. Дурдуківської Алені Кущинській (дружині покійного Тараса та невістки Зіни) з проханням зберегти могилу. В якому стані ця справа знаходиться тепер, не знаю. Могила Онисі Дурдуківської на Ольшансько- му цвинтарі є, мабуть, єдиною могилою із славної родини Сфремових - Дурдуківських, збереженою і по цей день. Та і їй загрожує знищення, бо у Празі вже немає нікого з родичів, ані навіть знайомих померлої. Цю могилу повинна взяти під опіку українська гро мада за посередництвом Посольства України в Празі, бо в ній покояться не лише тлінні останки вірної подруги керівника “Спілки визволення України” академіка С. Єфремова, який за волю України поклав своє життя, але і його кров’ю писані листи із Сибіру та інші безцінні реліквії. Історія нам не простить, якщо ми цю могилу дозволимо стерти з лиця землі. Микола Мушинка ю “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
