Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
писав зворушливі листи дружині, в яких табірна цензура закреслювала цілі абзаци. Наталці, за допомогою друга-хеміка, вдалося розшифрувати й закреслені місця. Під час війни Наталку вивезли на примусові роботи в Німеччину, а Онися Дурдуківська опинилася в Празі, де її взяла під опіку українська громада. Під кінець війни українська еміграція в Празі майже зникла. Більшість українців емігрувала на Захід. Онися залишилася у Празі самітньою, в чужому місті (вороже настроєному до втікачів зі Сходу), без знання мови й без будь-яких засобів для існування. В той гіркий час опікувалася нею Зінаїда Кущинська (мати фотомистця Тараса Кущинського), яка після трагічної смерти Євгена Вирового (вискочив із четвертого поверху перед автомобіль радянської контррозвідки) залишилася жити в його квартирі на вул. Градешинській, 49. Наталія Павлушкова після війни не захотіла повертатися “на родіну” і залишилася жити в Німеччині. Згодом вийшла заміж за наддніпрянця В. К. Лобуцького. Про долю своїх родичів, які відбули покарання в сибірських таборах, ні тих, які залишилися у Києві та Тулі, вона нічого не знала. І не пробувала нав”язати з ними стосунки, щоб не наразити їх на репресії за “шпіонаж”. Про хрещену матір Онисю знала, що вона жила в Празі, але і з нею нав’язати контактів не вдалося. Лише наприкінці 1949 року, від голови Українського Червоного хреста на чужині, князя Євгена Бачинського (колишнього посла Української Народної Республіки у Швайцарії), вона дістала празьку адресу Онисі Дурдуківської і написала їй листа. Та комуністична цензура листа не пропустила. Коментуючи цей факт, Є. Бачинський 1 січня 1950 року писав до пані Наталі: “Там тепер усі, хто одержує листи з-за кордону та ще й писані українською мовою, стають на підозріння чеської НКВД”. [Ю. Семенко. Наталя Павлушкова. Мюнхен - Львів, 1999, с. 131}. Дальшого листа вона передала хрещеній матері на початку січня 1950 р. за посередництвом Є. Бачинського, який вислав його у Прагу летунською поштою. 26 січня 1950 р. Онися Дурдуківська (за посередництвом Є. Бачинського) написала своїй похресниці зворушливу відповідь на щойно одержаного листа: “Велику радість зробив мені твій лист... Уже другий місяць я хвора. Погано з серцем. Кінець життю приходить. Не маю надії побачитися з вами й з усіма моїми рідними, любими. Серцем і думками своїми я була й буваю з вами всіма, мої милі, рідні, болюче дорогі. Та такі далекі, далекі від мене... Якщо Бог судить Вам побачитися з ними, перекажіть, що я всіх любила, за всіх душею боліла, за всіх Бога молила... Перед тим, як я захворіла, Ти, Лялю, з своєю мамою часто приходила до мене. На жаль, тільки ві сні... То були для мене щасливі часи, коли хтось із рідних хоч присниться. І так я зосталася одна. Серед чужих людей, без язика, як серед піщаної пустелі. А на початку зими збожеволіла й померла моя квартирна госпо диня. Новий хазяїн ставився до мене надзвичайно добре. Не взяв з мене й копійки за те, що жила в нього. Ще й перевіз мене на нову квартиру за свій рахунок. Тут я прожила 7 місяців. А далі у мене не було чим платити за неї. 20 місяців прожила в борг. Горе мені було... Одчай наліг на душу. Ніхто мене не знає. І я нікого не знаю. Нікому пожалітися на своє горе безпросвітне. Єдиний Господь милосердний був зі мною. Йому Всемогучому молюся. Для вас і для себе захисту просила. І почув Господь мій плач: почали добрі люди мені допомагати, піклуватися мною... Подумай сама: кому я потрібна? Всім чужа, стара, слабка, нікчемна... Господь - наді мною безпритульною змилосердився. І тепер люди допомагають мені, купують, дістають дорогі ліки... Тільки милосердний, всемогутній Бог може одплатить їм за все, що вони роблять для мене. Я ж тільки Господу за них молюся... Пишу все це для того, щоб ви побачили й відчули промисл Божий над нами. Щоб ви припали до Господа, молили, благали помочі для себе. Побачите, що Господь допоможе, і жити вам стане легше. ... Живіть дружно, любовно... Доки жива - буду молитися за всіх вас, мої далекі, рідні, дорогі. Храни Вас Бог! Міцно, міцно обіймаю й цілую Тебе, моя дорога Льолю, і всіх Вас! Ваша Онися Федорівна Дурдуківська”. На дальшого листа Н. Павлушкова вже відповіді не дістала. Спеціяліст у цих справах, Є. Бачинський в листі до Н. Павлушкової від 11 червня 1950 року мовчанку О. Дурдуківської пояснив так: “В Чехії заборонено всім писати закордон. Як вийняток можна вислати пару речень із поздоровленням, але для того треба особисто піти на поліцію і там написати й там дати, щоб вислати... Колись у цар ській в’язниці було більше свободи “заключенному”, як тепер “вільним” горожанам під опікою “батька Сталіна”... [Там само, с. 131]. Пані Онисі цей шлях був мабуть невідомий або вона навмисне не хотіла зв’язуватися з чеською поліцією. А може й вислала листа, але цензура черго вий раз забракувала його... Хто знає. На першому листі її зв’язки з улюбленою похресницею обірва лися. Пані Онися щонеділі ходила до празької пра вославної церкви, яка була єдиним місцем зустрічей української еміграції, бо всі інші українські органі зації, які в Празі у міжвоєнному та воєнному періоді буйним цвітом розцвітали, були скасовані. Неділя, 10 грудня, 1950 р. виявилася особливо холодною. Онися Федорівна у церкві перемерзла, а по дорозі додому ще й перемокла від дощу зі снігом. Дістала гарячку. Зіна Кущинська покликала до неї лікарку, яка кон статувала запалення легенів та серцеву недугу. Ради ла негайно відвезти хвору до лікарні, але та катего рично відмовилася залишити домашнє ліжко. Ма буть, і з огляду на високу ціну лікування в лікарні. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2000 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
