Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
посилила переслідування осіб лівих переконань, і йому не вдалося уникнути ані обшуків, ані тюрми), услід за ним поїхали також Іван Крушельницький, Ларисин тато, та тітка Володимира, а тоді й усі інші. Тільки Ларисина мама залишилася у Львові її затримали як заплановані концерти, так і погане здоров’я. У Харкові їх поселили в Будинку письменників “Слово”. Там невдовзі й почалися перші обшуки, було забрано діда, тата й стрийка Тараса... Пізніше забрали й інших - на волі залишилися бабуня, вагітна Стефа та молода Богданова дружина Наталя. 1934 р. Івана й Тараса Крушельницьких було засуджено до розстрілу, а справу діда Антона було направлено на дорозслідування. У середині 1935 р. всіх заарештованих у Харкові Крушельницьких, котрі зосталися (діда Антона, тітку Володимиру, Богдана й Остапа) вивезли на Соловки, де вони всі й загинули у 1937 р. під час масових розстрілів... Ті сильні переживання за долю рідних, а ще та обставина, що від них відвернулися знайомі, залишили глибокий слід у дитячій душі Лариси - мабуть, не менше потрясіння справила на неї поїздка на Соловки в теперішньому, недавньому часі, коли на дерев’яних дверях раптом побачила намальований олівцем портрет - і такі знайомі дідуневі риси обличчя... Тоді ж був Ларисин від’їзд до Курська... І життя - сповнене неймовірнихх випробувань. Левицька- Крушельницька - тепер уже не та юна щаслива Галя, яка так раділа появі своєї донечки, а згорьована дочка, дружина й мати водночас, усіма силами намагалася вирятувати Ларису з Радянського Союзу. Через швайцарський Червоний Хрест їй надсилалися гроші, але хіба вони могли потрапити до адресата? Галине звертання до Ромена Ролляна, Т.Масарика, інших політичних діячів нічим, власне, не змогли зарадити. Аж тут у трагічну долю родини Крушельницьких втрутилася вдова Пілсудського. “Чому, як громадянка Польщі, не звертаєтесь до польського уряду, а їздите по закордонах?” - написала вона Галі Левицькій-Крушельницькій. Ларисина мама висловила їй у листі своє переконання, що це саме з волі польського уряду її родина змушена була емігрувати й зазнати винищення. Але Пілсудська наполягала в листі на особистій зустрічі, і, перейнята долею доньки, Галя Левицька-Крушельницька вирушила до Варшави. А потім за сприянням Пілсудської вона зустрілася в Женеві з головою Політичного Червоного Хреста СРСР Катериною Пєшковою. Влітку 1936 р. мала, геть зовсім хвора Лариса потрапила на московську квартиру до Катерини Пєшкової, а потім та, як видно, “контрабандою” переправила її до Варшави... Цікаво, що Пєшкова пророкувала Ларисі малярське майбутнє. Та з веління долі пані Лариса обрала дуже “земну” професію: вона стала археологом. Була в тому випадковість чи ні, але коли після довгих воєнних поневірянь пані Лариса повернулася до Львова (позаду залишилися нелюдська праця на заводі у Німеччині, і смерть хворої матері, і незавершене навчання у віденській художній школі), її в ту скрутну годину врятувало саме уміння малювати. Лариса Крушельницька стала художником-реставратором, працювала у відділенні археології. “Там, -розповіла мені пані Лариса, - я й закінчила усі свої освіти”. А це означає: захистила і кандидатську, й докторську дисертації. Пропрацювавши усе життя археологом, за півстоллітгя має на своєму “конто” понад 100 археологічних відкриттів та плідних розкопок. Археолог Божою милістю, Лариса Крушельницька має нині свою “княжу землю”, свої рай та пекло - це львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника, куди її “посватав” академік Ігор Юхновський. Пані Лариса всміхається, згадуючи ту не таку вже й давню її з ним розмову, коли пан Юхновський задумав радитися із нею, кого б поставити “директорствувати” у цьому відомому закладі. Аж раптом його осяяла рятівна і щаслива думка: “Де чорт не може, там треба жінки! То що шукати - от Вам і бути директором!” Вона погодилася зайняти цю відповідальну посаду, хоч до того мала не дуже добре уявлення про бібліотеку Стефаника - як археолог, усе життя користувалася специфічною літературою, а через те нечасто зазирала до цього книжкового храму. Але вона не була би Ларисою Крушельницькою, нащадком славного роду першовідкривачів і першопрохідців на ниві української культури, якби відмовилася спробувати себе в іншій, новій для себе ролі. Тож Ігор Юхновський мав рацію, прислухавшись до народної мудрости, закодованої в оту дещо зухвалу примовку про жінку й чорта. Тверезий жіночий розум, наполегливість, висока відповідальність, уміння працювати з людьми - усе це допомогло пані Ларисі освоїтися на новому місці, у новій, несподіваній для неї ролі. ...Коли вже прожито чимало років, звісно, знаєш ціну й собі, і людям. Вона щиро вдячна усім, хто допомагав їй шукати, долаючи труднощі й перешкоди, заповідану матір’ю красу, хто оберігав її від розчарувань, від яких застерігала ще біля колиски любляча мама, хто підставляв і своє “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2000 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
