Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
пронизливо щиро висловлювала у своїх що- денникових записах, що зберігаються в її до машньому архіві. “Коханятко моє маленьке, крихітне, солодке моє дитятко... - писала у своєму щоден нику молода щаслива мати, звертаючись до новонародженої Лариси. - Ти завітала до нас на весну. В один ранній весняний день, коли все у природі казало тільки бажати і ждати її і повне було солодкої поезії, - Ти прийшла, Доню моя! Ти прийшла така бажана, така дожидана, що Мама не тямить навіть болю, який Ти завдала Мамі. Здається, і ще раз тільки могла б витерпіти для того щастя, яке Ти дала собою. Бо хотіла Тебе, Дитя моє, я так хотіла Тебе!” (Стрий, 20 травня 1928 p.). Бажані діти завше виростають у батьківській любові й Божій благодаті. І водночас безпречним є те, що Бог випробовує найбільше тих, кого найбільше любить. Таких випробувань - аж до потрясінь - у Ларисиній долі від малих літ було чимало. Але повернімося в той благословенний час, коли родина Крушельницьких не знала ще ні злих передчуттів, ні арештів та допитів, ні соловецьких таборів... Зі світлини, зробленої 1923 року у Відні, дивляться на нас допитливі молоді очі Галі Левицької-Крушельницької з характеристичним “галицьким” обличчям, про яку пані Лариса згадує, що, “може вона не була красунею, але такою її робила гарна будова і вміння себе поставно тримати”. Її інтеліґентінсть, знання завше справляли гарне враження. Її цінувала інтелігенція - але не тільки. Люди любили її, - пише Лариса Крушельницька, - і це допомагало нам протягом усього життя. Це стосується передовсім селян, серед яких ми мали багато друзів і які рятували нас у тяжкі воєнні роки. Де б ми не були - завжди знаходились люди, яким імпонувало мати знайомою таку людину, як моя мама, які вважали, що неодмінно треба щось зробити, аби якось допомогти цій непересічній жінці”. А її непересічність полягала не тільки у винятковому музичному талантові (скажімо, вона першою виконувала більшість фортепіянних творів М.Колесси), потягові до всього нового, незвіданого, досконалому знанні восьми мов, але й в умінні залишати глибокий слід у людських душах. Про це свідчать враження таких відомих достойників, як учений Іларіон Свєнціцький чи композитор Микола Колесса. Г аля Левицька- Крушельницька пропагувала за кордоном українську музичну культуру, постійно дбала про музичну освіту галицьких українців. Найбільшою мрією діда Антона було, щоб усі діти мешкали біля нього. Тож на початку 30-х років їхнє львівське родинне гніздо на вулиці Квятківській зібрало під одним дахом Ларисиних батьків (самій Ларисі тоді вже було кілька років - вона дивиться на нас зі світлини великими допитливими “маминими” очима - і вона добре пам’ятає простір, легкість і веселість тієї “території Крушельницьких”, яку вона розділяла ще й із улюбленим псом Льокарно), стрийка Тараса з дружиною Стефанією, тітку Влодзю, стрийків Богдана, Остапа, дідуня Юліана Дороша, до яких постійно наїжджали Авенір Коломиєць, Юрій Косач та інші знайомі. “Дім Крушельницьких на Квятківці був домом любові...” - так сказала згодом Галя Левицька-Крушельницька про ту пору їхнього щасливого життя. “Ми хочемо тебе виростити таку, як виростають діти вільних народів. Як Тобі доведеться жити між своїми - Тобі буде так тяжко, як нам, але Ти будеш так само багато робити для народу, як ми можемо зробити, - писала у своєму щоденнику в перші радісні дні біля новонародженої донечки Ларисина мати. - Бо тільки одиниці, що стоять вище загалу, можуть вказати нові шляхи суспільности. Я хочу Тобі створити світ, Дитя моє, хочу, щоб Ти знайшла в ньому ще більше краси, як ми обоє, і я рада б, щоб ти не зазнала розчарувань, коли схочеш другим роздавати те, що придбала, чого навчилася” (22 травня 1928 p.). Світ, витворений добрим материним серцем, не завжди був ласкавим до Лариси Крушельницької, але та материнська любов допомагала їй твердо стояти на землі у найтяжчі хвилини, перейти ті скорботні шляхи, що стели лися під ноги невмолимою долею. Коли того ж таки 1928 р. Галя Левицька-Крушельницька записала у своєму щоденнику такі рядки: “Ми всі багато витерпіли. Ми жили в такому часі, де один рік рівнявся десятьом в інших часах. Людство перейшло через якесь пекло - може чистилище, а може й ні - багато зникло, багато відродилося як фенікс в огні. Дванадцять літ ми жили на чужині. І за тих дванадцять літ Відень став нам другою батьківщиною - духовною. І мама, і тато Твій відчувають це тут, де їх правдива батьківщина - відчувають це занадто - і терплять. Ми обоє і ти - це наш світ” - вона ще не знала, не могла собі й уявити, які жорстокі випробування, які трагедії чекають на них попереду. Коли 1932 р. в Антона Крушельницького визріла думка їхати на велику Україну (а спричинилося до того те, що польська влада 6 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
