Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Найсердечніше вітаємо вельмишановну Анну-Галю Горбач Почесну членку СУА, довголітнього члена нашої Редакційної Колегії з нагоди її ювілею! Бажаємо міцного здоров’я, довголіття та дальших творчих задумів і здійснень! Написати цей короткий вияснювальний фей летон приневолив мене nolens-volens один мовний редактор, що раптом, на моє здивування і малень ке обурення, мабуть, мислячи “по-українському” перезвав мене на “Ганну”, бо його редакторське “нормативне” думання не визнає жодних відхилень від центрально-українських норм літературної мо ви, включаючи сюда також імена. І стала я вже проти моєї волі “Ганною-Галею”... А маю я на метриці, що її виставив пра вославний священик українського роду, але румун ської церкви, в південно-буковинському селі Бро- дина, написано чорно на білім “Анна” за моєю по кійною бабою Анницею Луцяк, родом з покутсько- буковинських Шипенців (існувала навіть в пізньому середновіччі над Прутом “Шипенівська Земля” з власним гербом). Правда, моя покійна мати, що ви ростаючи, захопилася, як немало її ровесників, загальноукраїнським духом, коли я народилася, дуже собі бажала, щоб мене охрестили “Галею”, але цьому заперечив отець Зеленко. Він заявив моїм батькам, що такої “святої” у православному календарі немає, і що “Галя” правдоподібно здріб ніла форма “Анни”. (Подібно думають всі ті знайомі не знайомі з України, що незважаючи на мій надрукований на конверті “штемпель” вперто мене якось “українізують”, коли адресують до мене листа, або згадують мене в якомусь зв’язку, при чому керуються якимись нормами, що виключають нас, позацентрапьних українців, а також наші мовні звички). І так сталося, що всі, вдома і в народній школі звали мене “Галею, Галькою”, а в метриці стояла записана “Анна”. Коли мене вислано в румунський дівочий ліцей в Чернівці, записали ме не там на підставі бродинського свідоцтва “Аною”, однак ми всі себе там між собою, по шкільних звичаях, називали якимись “скороченнями” (там товаришки називали мене “Луці” від прізвища Лу цяк). Скорочувано імена або прізвища, звичай, який я пізніше спостерігала також у школах Німеч чини. Але з чернівецьких шкільних років пам’ятаю, що катехит православної релігії, отець Тащук (та кож українець, як зрештою і пів кляси, хоч в рубриці origina etnica подавали, що вони румун ського походження) мене запитав чи я “Ана”, а чи “Анна”, на що я відповіла, що “Анна”. Питання його мало ту причину, що в канцелярії мене записано по-румунськи “Аною” (тільки з одним “н”), а тому, що моя origina etnica була подана як українська, то його українське серце уважало, що українська дівчина може бути тільки “Анною” і не повинна писатися в румунській формі... Коли ми під кінець 1940 р. покинули Буковину і переїхали до Німеччини, то моє неофіційне ім’я “Галя” набирало “офіційного” характеру таким чи ном, що фігурувало на всіх моїх німецьких шкільних та університетських свідоцтвах та документах (це тому, що я сама під час наших родинних мандрів з Тюрінгії по Берліну, з Берліну до Вестфалії вишу кувала собі відповідну школу і зголошуючися пода вала себе як Галю... Так поволі почало входити це моє “родинне” ім’я також у різні виказки... Аж од ної днини, вже кілька років після війни якомусь порядколюбивому німецькому урядникові, що вис тавляв нам нові виказки, це впало у вічі, й він, випитавши мене як то я живу з такою подвійною “ідентичністю”, що важко догадатися, чи я Анна чи Галя, або можна б припустити що займаюся яки мись законом недопущенними справами, запропо нував мені соломонову розв’язку: в майбутньому злучити оба імена і не баламутити більше німець ких урядників... Цей “порядок” мав і свою “таксу”: за кожну букву з Галі треба було заплатити по марці. А що це було в Німеччині а не в Україні, де Галя пишеться з чотирма буквами, то я заплатила тодішніх недешевих п’ять марок, за кожну по одній ЧОМУ Я “АННА” А НЕ “ГАННА” Головна Управа Союзу Українок Америки, Редакційна Колеґія журналу “Наше Життя”.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
