Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Лоусона, що вийшла сьомою книжкою серії “Зарубіжна література” у видавництві “Дніпро”. Цим виданням І. Стешенко заповнила істотну прогалину в засвоєнні нашою мовою найкращих зразків світового красного письменства, бо завдяки їй вперше заговорив українською мовою найвизначніший письменник Австралії кінця XIX- початку XX сторіч — Генрі Лоусон, що займає в історії австралійської літератури приблизно таке ж місце, як О'Генрі в літературі США, В. Стефаник — в українській. Нашому читачеві, без сумніву, близькі австралійські робітники, наймити, дрібні фермери, стригалі овець, які, попри важке, суворе життя і невпинну боротьбу за шматок хліба, зберігають добре серце, людську гідність, почуття братерської солідарности. І. Стешенко знаходить чимало експресивних засобів для відтворення образної системи оригіналу. Характерні риси живої розповіді, властиві більшості новель Лоусона, у перекладі дуже живо передані засобами української народної оповідної манери (інверсії, нестягнених форм прикметників і займенників тощо). Для відтворення стилістичних функцій просторіччя, діялектизмів і вульгаризмів І. Стешенко широко використовує архаїчну, діялектну, і просторічну лексику, слова типу “дженджик”, “жевжик”, “пуцьверінок”, “метику вати”, “тузінь”, “шпетити”, “буцегарня”, “шпаціру- вати” та ін.; у її перекладах чимало фразеологізмів, притаманних побутовому мовленню (“мати клей в голові”, “фіґлі стругати”), утворень з суфіксами суб’єктивної оцінки (“чарочка”, “корчомка”, “отамочки”, “аніскілечки”), зрізані форми слів (мо тра’). Звичайно, перелічені засоби української мови не завжди є повноцінними еквівалентами відповід них англійських мовоформ. Одначе, загалом вони забезпечують той рівень відповідності, який дозволяє говорити про відтворення в перекладі нерозривної єдности змісту й образної системи, що є основною вимогою до художнього перекладу. І. Стешенко зробила свій внесок і в укра їнську лондоніяну. Її започатковано 1913 p., коли в січневих випусках київського тижневика “Вісник культури і життя” (Числа 2, 3, 4) було опубліковано оповідання “Батар”. Ближче ознайомлення пока зує, що переклад зроблено з оригіналу та що пере кладач (на жаль, прізвище його невідоме) був майстром своєї справи. Протягом 1969-72 pp. у видавництві “Дні про” вийшов дванадцятитомник творів Джека Лон дона. Одним із членів редакційної комісії, до речі, був Микола Лукаш. У перекладі І. Стешенко знахо димо у цьому виданні три оповідання північного циклу “Нерозв’язна загадка”, “Віра в людину”, “За того, хто в дорозі”, оповідання “На берегах Са краменто” ( з циклу “The Dutch courage”, поданого у цьому виданні під неправильним заголовком “Голландська мужність”), “Волоцюга і фея” (зі збір ки “Тезменові черепахи”), п’єсу “Крадіжка”. У де в’ятому томі вміщено роман “Місячна долина” в давньому перекладі Вероніки Черняхівської, зреда гованому І. Стешенко. І знову перед нами високо якісні сторінки української лондоніяни і знову про мовляє до нас Джек Лондон, а не бліда тінь його, до того ж, говорить живою, мелодійною українсь кою мовою, бо головне правило передкладачки: ніде й ні перед чим не поступатись своєрідностями та красою рідної мови. Попри досить серйозний вік, І. Стешенко була сповнена творчих плянів та задумів, яким, на жаль, не суджено було здійснитися. 13 березня 1973 р. у газеті “Радянська Україна” — органі ЦК КПРС, Верховної ради і Ради Міністрів Української РСР — було опубліковано статтю “Турист за дорученням”. У ній йшлося начебто головно про родину Горбачів з Німеччини (яка, до речі, зробила надзвичайно великий внесок в українську культу ру), але своїм вістрям стаття була скерована проти Г. П. Кочура та 1.1. Стешенко. їх названо було похи лого віку літераторами, що мають зв’язки з україн ськими буржуазними націоналістами з-за кордону. Г. Кочура було звинувачено в тому, що він дав студентові Франкфуртського університету Маркові Горбачу “папірець з пляном підходу до якогось будинку”. Насправді ж, як поясняв згодом Григорій Кочур, ішлося про книгарню письменників “Сяйво” на вулиці Червоноармійській, поряд з Бульваром Т. Шевченка. Ірину Стешенко звинувачено в тому, що вона одержує “подачки з-за кордону” та що двері її квартири гостинно відчиняються для сумнівних відвідувачів також з-за кордону. Серед них було названо й Віру Вовк-Селянську з Бразилії, яку пані Орися запросила до свого дому на прохання Правління Спілки письменників України. Статтю передрукувала охоча завжди на такі “матеріяли” “Вільна Україна” у Львові 16 березня 1973 р. Це був присуд і присуд дуже суворий в епо ху наступу маланчукізму. Удар, жорстокий удар бу ло нанесено найкращим представникам україн ського художнього перекладу. Незабаром Григорія Кочура було виключено із Спілки письменників. З іншого приводу виключили й Миколу Лукаша. Ірину Стешенко із Спілки не виключили. “Товарищи шиб ко бдительньїе” вважали недоречним робити це: навіщо перетворювати Ірину Стешенко в жертву, що, як правило, часто викликає співчуття? Дореч ніше виявити до неї так званий “пролетарський гуманізм” (бодай же його нікому не звідувати!). Закінчення на стор. 36. Центральний Комітет Комуністичної Партії Радянського Союзу. Товариші вельми пильні. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
