Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВАЛЕНТИНА СНІГУРА 22 липня 1999 p., у сороко вий день відходу у вічність нашої дорогої подруги св. п. Валі Снігури, зібралися членки 59-го Відділу СУА, щоб помолитись за спокій душі Її. Після Служби Божої, яку відправив паро* церкви св. Михаїла у Балти морі о. М. Михлик, усі перейшли до парафяльної залі на поминальний сніданок. Згадали ще раз тяжкий шлях життя Покійної і її щиру працю для нашої громади. Народилася Валя Снігура, з дому Савчин, 1923 р . в містечку Задвір’я, на Львівщині. Освіту здо була у сестер Василіянок у Львові. У воєнне лихоліття залишила рідну землю і, по довгих скитаннях по Европі, з чоловіком Євгеном Снігу ром прибули до США і осіли в м. Балтимор, штат Мериленд, де від разу включилися в громадське жит тя. Упродовж 48 років Валя була активною членкою 59-го Відділу СУА. Маючи фахову підготовку з книговодства, безперестанно вико нувала у Відділі обов'язки фінан сової референтки. На цьому пості була дуже зорганізованою, неза- мінимою, зрівноваженою, принципо вою і товариською. Приємно було з нею співпрацювати — вона завжди була охоча допомогти у кожній ділянці праці Відділу. Була також учасницею багатьох конвенцій Сою зу Українок Америки. Недугу сприйняла зі спо коєм як волю Провидіння. Цей спо кій і незвичайна терпеливість вик ликали подив і повагу у кожного, хто відвідував її вдома, чи в лікарні, включно з медичним персоналом. Членки пам’ятатимуть її як працьо виту, співчутливу до біди ближ нього. Тлінні останки Покійної спочили на українському католиць кому цвинтарі в Балтиморі. З глибо ким смутком прощали її союзянки і численна балтиморська громада. Хай всемилостивий Господь прийме душу дорогої нашої подруги у свої оселі небесні. Пам’ять про неї буде мо зберігати назавжди. Замість квітів на свіжу мо гилу склали: на Духовну Семінарію у Львові 570.00 дол., на церкву св. Михаїла 290.00 дол., на Український Музей в Нью-Йорку 205.00 дол. У пам’ять дружини чоловік Євген пожертвував на церкву св. Михаїла 5.000.00 дол. і на Україський Музей в Нью-Йорку 5,000.00 дол. Ганна Самутин. Закінчення зі стор. 4. А Ірині Стешенко тоді йшов 75-ий рік життя. Упродовж багатьох років жила вона самотньо, серед, як вона часто висловлювалася по-німецькому, “Schatten der vergessenen Ahnen” (“тіней забутих предків”). Попри перекладання, єдине її задоволення було в спілкуванні з друзями за фахом. По вівтірках і п’ятницях, як закон, приїжджав до неї Григорій Кочур. Часто заходили також Л. Танюк, М. Лукаш, І. Світличний, перекладознавці та перекладачі І. В. Корунець, В. В. Коптілов, Є. О. Попович, О. Д. Сенюк, Г. Ф. Венгренівська. Говорили, вочевидь, лише про літературу — про що ж іще могли говорити?! У ній — усе їхнє життя, Григорій Кочур був загартованішим (Інтинські табори), до того ж, його дуже підтримувала дружина — Ірина. Хоча окремі друзі, зокрема лікар Лідія Грабовецька зі Львова (пізнала п. Орисю як подругу своєї тітки С. Федорцевої, також артистки “Березолю”), усіляко підтримували паню Орисю, вона до самої смерті не могла забути цієї статті та всіх зв’язаних з нею подій. Не забували про неї і “власть імущі”: протягом довгого часу в Ірини Стешенко не замов ляли нових перекладів, не передруковували дав ніх. Цензурні обмеження спадали дуже повільно. Після великої і складної перерви наприкінці 1979 року пані Орися дістала замовлення на новелі С. Цвайга для томика його вибраних творів. У 1981 р. її переклади п'єс Ж. Б. Мольєра було перевидано в однотомникові драматурга. В останні роки життя не раз поривалася до свого улюбленого Шекспіра. Але перекласти вже нічого не вдалося. ЗО грудня 1987 р. Ірини Стешенко не стало. Згідно з її бажанням, поклали їй під голову у труні портрет Леся Курбаса й поховали на Байковому цвинтарі поряд з могилою батька — Івана Стешенка. Недалеко звідси й до могили дідуня — Михайла Старицького, де у надгробок укарбовано його ж слова: “Хай Україна у славі буя — в тім нагорода й радість моя”. У цих словах — і суть усього життя Ірини Стешенко. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
