Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
1899 РІК У ЖИТТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ ДАРІЯ ГОРОДИСЬКА В “Зеленому гаю”. Перший ряд, зліва: Олена Пчілка, Леся Українка, Сергій Мержинський. Другий ряд, зліва: Ісидора Косач, Олександр Драгоманов (дядько), Ольга Косач, сестра (1899). Події, які в значній мірі мали вплив на життя Лесі Українки того року, накреслювалися вже від давна. Довідуємося з її листа до дядини Драгоманової, яка жила тоді ще в Болгарії, що Леся вирішила вже в січні 1899 р. їхати до Берліна й там, “коли згодяться хірурги, різати свою ногу, бо хоч вона і не болить особливо тепер, та все таки не вилічилася ін’єкціями радикально.”1 Лесина хвороба, яку вона пізніше називала “моя тридцятлітня війна”, почалася, коли їй було всього десять років. Розболіла права нога, але вважали, що це гострий ревматизм. У жовтні 1882 р. з’явилася невелика пухлина на кісточці лівої ру ки, а щойно рік пізніше встановлено правильну ді- ягнозу — туберкульозу кісток. У Києві, 11 жовтня 1863 р. при операції лівої руки, хірург вирізав пош коджені дві кісточки, але рука залишилася дещо здеформована і Леся відтоді часто одягала рука вичку. Рік пізніше знову почала боліти права нога. Лікарі потверджують туберкульозне запалення правого мисково-стегнового суглоба й цей “вирок” керуватиме її життям вже назавжди. Склалося так, що берлінський хірург д-р Л. Берґман, до якого Леся хотіла вдатися, мав бути напочатку грудня 1898 р. в Умані. У супроводі ба тька Петра Косача Леся поїхала на консультацію до д-р Берґмана який, оглянувши вже тоді викрив лену в суглобі ногу, погодився зробити операцію і радив негайно приїхати до Берліна. Навіть робив надію, що після операції нога подовжає.2 Леся сповнена оптимізмом, “...тижнів через три я вже буду лежати на операційному столі. Така перспектива мене зовсім не лякає, бо за нею ще є кращі перспективи: не буде туберкул в організмі. Щож до самого процесу різання, лежан ня, то се мені не першина і я вмію дати собі раду з тим усим. Чого не вилікують ліки, вилікує залізо! Сподіваюсь, що до третього лікарства — вогню, не прийдеться вдаватись.”3 “Сама я зовсім не боюсь, та й думаю, всякий, після 16 літ ‘паліятивів’ (засо бів полегшення — Д.Г.), уже б нічого в світі не бо явся”.4 І не диво ж, бо майже дев’ять років назад, під час довгого терпіння натягування хворої ноги, Леся твердо заявила “Я на гору круту крем’яную Буду камінь важкий підіймать, І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать.”5 Після Нового року Леся з мамою, Оленою Пчілкою, виїхали з Києва до Колодяжного і далі подалися разом з батьком до Варшави, де їх зустрів Лесин старшй брат Михайло, тоді вже професор математики при університеті в Дерпті.6 6 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1999 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
