Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Команди своєю невтомністю, витримкою. Він вдало розробляв пляни операцій, в складних умовах вуличних боїв у Львові з польськими загонами підримував тверде управління части нами. Отаман тяжко переживав першу поразку Галицької армії у битві за столицю і відступ зі Львова. Перед тим відвідав могилу дружини, залишив особистий архів К. Студинському, обіцяв невдовзі повернутися. Та не судилося... У ході подальшої війни молодої Західно української Народної Республіки проти Польщі Сень Горук очолював 3-тю Бережанську бригаду, яка до травня 1919 р. билася під стінами галицької столиці. Стотисячна Галицька армія надійно три мала фронт, неодноразово завдавала відчутних ударів сильному противнику. Та коли з Франції прибула сюди вишколена і до зубів озброєна Антантою 80-тисячна армія генерала Галлера, ситуація різко змінилася. Скориставшись значною перевагою в силах, польські війська прорвали фронт і перейшли у наступ. До середини липня 1919 р. вони витіснили Галицьку армію за Збруч. Незадовго перед тим Сень Горук був переведений у склад Начальної Команди, де очолив відділ кадрів УГА. Разом із стрільцями і старшинами армії він пройшов складний шлях: спільний із армією Української Народної Республіки Симона Петлюри похід на червоний Київ, запеклі бої проти денікінських військ, тимчасовий союз із Добрармією і жахливий зимовий похід на південь, коли епідемія плямистого тифу наполовину вико сила галицьке військо, нарешті, перехід УГА в лютому 1920-го на бік Червоної Армії. Голгофа Весною 1920 року частини реоргані зованої, тепер уже Червоної Ук раїнської Галицької Армії, були перекинуті на польський фронт. Польовий штаб армії переїхав до Києва. Після трагічного квітневого заколоту двох галицьких бригад по всій Україні розгорнулися масові арешти стрільців і старшин ЧУГА. У ніч на 24 квітня київська ЧК арештувала Сеня Горука. Невдовзі у числі 160 старшин його перевезли до Москви. Уже давно російський дев’ятимільйонний велетень поглинув приміське село за 4-5 кілометрів на схід від Москви, яке дало ім’я одному з перших радянських концтаборів — Кожухів. Колишній його в’язень поручник Іван Максимчук у спогадах /’’Кожухів”, Львів, 1930/ змалював останнє пристанище отамана Горука. Галицьких старшин розмістили у бараці поруч з військовополоненими офіцерами білої армії. Умови життя були надзвичайно погані. Дехто не витри мував. Захворів і помер командир Коломийської “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1999 бригади сотник Роман Дудинський, з котрим Горук стояв пліч-о-пліч ще у боях на карпатських перевалах. 20 травня до концтабору привезли колишнього командуючого УГА генерала Осипа Микитку. Навколо нього розом з Г оруком згуртувалися Іван Цяпка, Осип Букшований, Євген Ясеницький, Тарас Франко /син Каменяра/ та інші українські старшини. Щоб підтримати настрій людей у лиху годину, під керівництвом Ясениць- кого створили прекрасний хор. Вечорами у конц таборі задзвеніли мелодійні стрілецькі пісні “Ой, у лузі червона калина”, “Ой, там на горі Січ іде” та інші. Пісні так сподобались комендантові, що він надав учасникам хору деякі пільги і дозволив концерти для усіх в’язнів Кожухова. Недавно вдалося знайти серед документів колишнього центрального партархіву в Москві свідчення про те, як створене при ЦК РКП/б/ Гапбюро рятувало галицьких стрільців і старшин від жорстоких розправ з боку відомства “залізного Фелікса”. Його працівники І. Краснокутський, О. Пушкар, колишній січовик Ф. Конар-Поліщук, майбутня дружина Микити Хрущова Ніна Кухарчук витягали людей буквально з-за ґрат. їх зусиллями близько 1600 галичан були направлені до Казані, де формувалися військові частини на польський фронт. Вдалося відкликати до Москви Тараса Франка і Осипа Букшованого. Проте спроби вирвати з-за дроту кожухівського концтабору Горука та інших старшин не увінчалися успіхом. 16 липня 1920 р. до концтабору прибув на автомашинах великий підрозділ червоноармійців. На плацу вишикували лише галичан. У тиші лунали прізвища: Горук, Колодницький, Цяпка, Кінаш, Кобрин... дружина сотника Кобрина і 17-літній син Колодницького приєдналися до відібраних. Начальник знав, що чекає всіх, наказав хлопця відвести в барак /пізніше він повернувся в Галичину/, а дружині дозволив розділити долю чоловіка. Того ж дня О. Пушкар повідомив телегра фом тодішнього голову Галревкому Затонського про відправку групи галичан із Кожухова у розпорядження Архангельського губчека, що озна чало на смерть. Затонський вже неодноразово звертався з проханнями до Леніна, Троцького і Дзержинського направити у Тернопіль до нього галичан — в’язнів Кожухова. Але “залізний Фелікс” залишався непохитним, за що цінував його сам Ленін. Десь на початку серпня 1920 р. при виході із Двінської губи поблизу Соловецьких островів у Білому морі була потоплена велика баржа з в’язнями. Серед нещасних, котрі загинули в ту трагічну ніч, був отаман Сень Горук.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
