Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“Сокільський базар”, а через два роки з відзнакою закінчила заочний курс торговельної Академії і невдовзі була прийнята у “Дністер”. Директор Сте пан Федак без вагань взяв у співробітники Сте- фанію, яка представила блискучу характеристику з попередньої роботи та прекрасний атестат Академії. Згодом дівчина познайомилася з його дочками Ольгою і Софією—майбутніми дружинами видатних діячів українських визвольних змагань Євгена Коновапьця і Андрія Мельника. Майже три роки не наважувався отаман розкрити дівчині свої почуття, мабуть причиною була різниця у роках. Освідчився лише напередод ні війни. Стефанія відповіла взаємністю. Мріяли побратися та воєнна хуртовина розлучила їх. Обоє тяжко переживали розлуку. Вже наступного дня після від’їзду леґіону УСС зі Львова Сень Горук надіслав першу поштівку. Відтоді, крім часів окупації Львова російськими військами, писав Стефанії щодня (!). І на кожен лист одержував відповідь. У наповнених глибокими почуттями листах до коханої курінний отаман часто розповідав про драматичні події на фронті. “Любе серденько! — писав у одному з них у листопаді 1915 р. — Пишу на карточках, бо не маю під рукою паперу. Ми довго не попадали на перепочинок. Ну, бо москалі не давали спокою. Я з двома сотнями обсадив лінію досить важну і держав її цілий день 1-го падолиста до вечора, поки не прийшла поміч. Будуть се пам’ятні задушки. З цих двох сотень було шість убитих, 35 ранених, а про кільканайцять стрільців нема вісти, здає ся погибли деякі у штурмі вночі... Сей лист пишу в землянці, побудованій під берегом, недалеко ставу. Тепло, свічки маємо, то й можно написати листа. Передаю його разом з попереднім через мого ад’ютанта д- ра Суховерського... Цілую тебе сердечно. Твій Сень”. Між іншим, за геройський вчинок у тому бою отаман Горук представив до нагороди командира стрілецької чоти свого куреня четаря Петра Франка — сина Каменяра. Весною 1916 року, коли бойові дії на терені Галичини набули характеру позиційної війни, січовики довгий час перебували в обороні. У отамана, нарешті, з’явилася можливість отримати відпустку до Львова. 23 березня священик церкви Петра і Павла обвінчав Сеня і Стефанію. Весілля відбулося скромно, за участю найближчих друзів — йшла війна, до того ж через день Горук виїжджав на фронт. Під враженням цієї знаменної події свого життя у листі до батьків дружини в Бучач він писав: “Знаючи від кількох літ Вашу дорогу Донечку, я найшов у неї всі чесности і всі найкрасші прикмети, яких вимагається від найліпшої дитини супроти своїх родичів і від найшляхетнійшої жінки супроти свого мужа. Для того моя постанова зробити рішаючий крок в своїм життю, здійснила ся на моє найбільше вдоволення і радість. Вам, Високоповажні Родичі, дякую з цілого серця за сей цінний скарб, який Волею Всевишнього був призначений на товаришку мого життя.. Я дуже тепер шасливий, маючи таку розумну, гарну, добру і любу жіночку...” Ширим коханням і тугою за чоловіком були наповнені щоденні /!/ послання Стефанії на фронт. “Сеню, коханий, — писала вона, — уважай на себе. Завсігди як хочеш наражуватись, згадай, що я тут дрожу кожної хвилі. Коли ж то кінчиться все?!” Через якихось десяток днів по весіллі: “Найдорожше! Вже один лист вислала, але так скучно і тужно самій, що хочу перед спанням поговорити трошки з тобою. Добра ніч моє коханє, нехай там моргає та зірочка, котрій я приказапа, щоб все від мене привіт слала тобі. Коли вже я тебе дочекаюсь? Соколе мій, приїдь, бо Сташка дуже тужить. Не бере си мі сон, ні робота. Цілую, любляча жіночка”. Листи Стефанії свідчать, що вона спіл кувалася з відомими діячами суспільно-політичного життя Галичини, брала участь у роботі Союзу Українок. 2 травня 1916 р. передає від К. Сту- динського повідомлення, що Сеня Горука обрано почесним членом Ставропігії. Розповідає про зустрічі і розмови з М. Лозинським, М. Левицьким. М. Волошином, А. Будзиновським та іншими. 31 травня описує, як пройшов у Львові скорботний для Галичини день похорон Каменяра. “Бачила на похороні Івана Франка, — зазначала дружина отамана, — Дідушка, Навроцького, Носковського /старшини леґіону УСС, члени фронтової делеґації — авт./ Лише мого Сенюся не було. Чому? Ти повинен бути тут перший. Похорон був величавий і тягнувся дуже довго, щось до дев’ятої...” У вересневих листах Стефанії — передчуття наростаючої небезпеки. “Вже третій день нічого нема від тебе. Я дуже неспокійна”, “Була у отамана Волошина /командант станиці УСС у Львові — авт./ і взнала, що ти живий”, НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1999 З Одна із поштівок С. Горчука. Postcard.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
