Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
каретою, в новому, тількищо купленому, черво ному капелюшку з чорною лентою: ’’...поїду диви тися, як маленькі німченятка у зелених, червоних і ярко-розових шляпках з обручами бігають і лебедів кормлять. От, як би ти бачила, Гусю, як тут смішно возять дітей у тачках! Смішно теж, як на вели- сопедах їздять, зовсім як ті павуки, що скачуть по болоті! Панове в коротеньких штанчиках, а пані в коротеньких спідничках, дуже чудно.”14 Певне, це вже вплив першої Олімпіяди, що відбулася 1896 р. в Атенах. За посередництвом Михайла Павлика Леся вперше нав’язує листовне знайомство із буковин ською письменницею Ольгою Кобилянською,15 що стане знаменною подією у їхніх біографіях, бо цю духовну близькість перерве лише Лесина перед часна смерть. Леся запрошує Кобилянську приїха ти до неї до Гадяча в “Зелений гай”, що згодом і здійсниться. Вийнятково цікаву листовну розмову знаходимо вже у другому Лесиному листі до Кобилянської,16 в якому вона щирим і відкритим словом підкреслює свої думки про власне становлення як автора та з теплою спосте режливістю відзначає Кобилянської, самотужки здобуте, письменницьке дозрівання. В серпні Ольга Кобилянська приїхала таки до Києва, як учасник археологічного з’їзду і після тижневого побуту вже була в “Зеленому гаю”. У своїй “Хронології” Ольга Косач-Кривинюк не розказує нічого про цю зустріч, але наше уявлення може домалювати цей перший момент, читаючи Лесині кінцеві слова: “До побачення, дорога Товаришко, та швидше прибувайте. Жду Вас, стискаю Вашу руку”. Все це буде згодом, бо курс лікування в Берліні продовжується — треба ще чекати на виго товлення ортопедичного апарату для знерухом- лення суглоба, який прийдеться Лесі ще півроку носити: “...сей апарат неприємна машина, на поло вину шкуратяна, на половину стальова, доволі важка і незґрабна, а вже що гаряче в ній, то цур йому. Воно хіба тим краще ніж гіпс, що на ніч здіймається, отже людина має хоч вночі спокій.”17 Такі обставини не були сприятливими до творчости, але Леся наполегливо читала. Кори- стаючи із вільного від цензорів доступу до різ номанітної літератури призбирала немало книжок, багато яких, за порадою родини, таки прийшлося залишити, щоб не пошкодити сестрі Ользі вступи ти до медичної школи в Санкт-Петербурзі.18 Після майже піврічного перебування у Бер ліні не дивує туга за рідними, за рідним краєм, — його природою, що завжди чарує Лесю, але думки про повернення навівають і реальність життя в Україні. “Я марила весь час про воріття хвилину Серед чужого, іншого життя, — Та завжди першую колючую тернину Приносила хвилина воріття. Холодний зброї блиск, от перше привітання, Кордонні вартові непривітні... “Чи ми вертаємось, чи йдемо на вигнання?” — Питалися мої думки й пісні.”19 Маючи змогу свобідно писати, Леся яскра во висловлює в листах з Берліна свої думки не лише про літературу, але й побутові питання. Цікаві її погляди про освіту й емансипацію галичанок (радше брак її)20 — а вже особливо про політичні справи. Вона була прихильницею соціял- демократичного руху і часто підкреслювала “яке місце має займати в ньому елемент національний, як мають, наприклад, українські, польські та вели коруські соціял-демократи відноситись межи собою.”21 Вже давніше вона переконувала, що задля національного, демократичного і соціяльного визволення та задля справедливости жодна з соціял-демократичних партій не може бути під порядкована іншій, особливо стосовно амбіцій зверхности великоросів і поляків. Ортопедичний апарат — “кайдани”, як Леся його прозвала — потребував декілька по правок, але все ж таки надійшов той довго очікуваний день, 19 червня, від’їзду з Берліна, і після короткої зупинки в Києві, Леся приїхала до “Зеленого гаю”. В “Зеленому гаю” відпочивала вся родина і багато товаришів, між ними Сергій Мержинський — Лесин друг серця з яким вона познайомилася 1897 р. в Криму. Сергій був з Білорусі, жив у Мінську, а у Криму шукав полегші для своїх хворих легенів. Пройшло літо на Полтавщині, скріпившись “духом і тілом” при поважних і веселих розмовах, прогулянках човнами по Пслі, при співах і домашніх концертах, усі роз’їжджались. На осінній сезон і Леся поїхала до Києва, де вже був інший темп життя. Поміж концертами, театром, гостями, наглядом над навчанням дітей та шиттям — так, шиттям, бо треба було пристосувати свої сукні до тих “кайданів”— Леся врешті повертається активно до літературної праці. На цей час припадає її перший публічний виступ у Київському літературному Товаристві про нові напрями італійської літератури, для якого вона теж переклала сонети. І відчит і переклади мусіли бути, звичайно, російськомовні — такий діяв “закон” для публічних виступів. “Відчит мій сподобався і тепер маю його десь надрукувати”22 — звичайно в одному із літературних журналів Росії, що заплатив би хоч якийсь гонорар. В наступній доповіді у тому ж Товаристві вона пред ставила творчість Ольги Кобилянської, Юрія Федь- 8 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1999 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
