Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НЕОНІЛЯ ЛОЩЕНКО-ВИНЯРСЬКА ХАРКІВСЬКИЙ СПОМИН частина і моїй ДОРОГІЙ МАМІ ПРИСВЯЧУЮ Харків мого дитинства, Харків моєї юности. Стояв тепер сірий, мовчазний, понурий. Кінець жовтня змінив золото на безлисту сірість. А ще так недавно лагідне сонце мерехтіло в листві, у прозорому небі снувалось павутиння “бабиного літа”. Такий заколисаний спокій в природі, ніби нічого не сталося, ніби й не була це тиша перед бурею. А вона прийшла. Неспокійні дні в очікуванні великих перемін і ночі, коли будили сирени, гул летаків, вибухи. V нічному небі розвішувались світляні Гірлянди, відгукувались в обороні протилетунські зенітки. Вдень місто нагадувало потурбоване муравлище. Кудись в поспіху бігли люди, у стурбованих обличчях неспокій і збудження, передбачення великих змін, того буревію, що на свойому шляху ломить і нищить все, визначаючи примхливо кому бути кому не бути, як, коли і де. Буревійний це був рік 1941-ий. Німецьке військо вже захопило Київ, перекинулося на Лівобережжя і брало курс на Полтаву—Харків. Радянські війська чинили слабий опір, відступаючи в безладді. Майже щодня приїздили в Харків потяги- ешельони з раненими солдатами. На їхніх обличчях біль і розпач. До них не поспішали з поміччю, годинами вагони стояли на рейках. А місто метушилося, все у ньому поспішало. Евакувались партійці, “відповідальні і заслужені”, щоб скоріше виїхати з міста, подальше від фронту. Лишали свої вигідні помешкання з думкою, що незадовго повернуться назад. Спаковували й вивозили фабрики, підприємства, навчальні заклади. Студентів вивозили “на окопи” — копати траншеї, оборонні вали довкола міста супроти німецьких танків. Під обстрілом ворожих літаків студенти пробували втікати, та нераз їх ловили і повертали на окопи “защіщать роді ну". На вулицях метушня. Біля крамниць довжелезні черги за чимнебудь, щоб закупити якісь продукти, запастись на лиху годину. У тій юрбі, у тих чергах і я. Приходила тітка Марія, хотіла заспокоїти нас, що з німцями прийде порядок і стабільність як у 1918 p., що нема потреби запасатись продуктами, що буде все, і все буде добре. Історію України я не знала (нас у школі навчали історію парти) і не могла знати як поводились тоді німці в Україні. І мені не вірилося, щоб війна і фронт принесли добро, мій інстинкт казав мені вистоювати в чергах і запасатися харчами. Згодом це помогло нам рятуватися від голоду. Швидкими кроками наближався фронт. Вже і вдень німецькі бомбардувальники пролітали над містом безкарно, скидаючи свій вантаж не тільки на стратегічні пункти, але й на вулиці, денебудь. Не було де ховатися. Раз задивилась я на синє чисте небо, де чорним вороном перелітав літак. Над головою засвистіла бомба і вмить майнула думка: "це кінець”. Припала до бруку і чекала, але нічого не сталося. На моє щастя, тим разом німецька техніка не була досконалою і ... бомба не розірвалася. Залізне коло німецьких панцерних відділів наближалося, звужувалось довкола міста, замикаючи вихід. З поспіхом залишали місто радянські урядники, партійці, військо. Останніми відходили спеціяльні бригади. їх завданням було чинити руїни, зривати мости, фабрики, електрівні, палити будинки. Горіли будинки побіч нас, не було води, щоб їх гасити, бо вже було зруйноване водопостачання. Ніхто Неоніля Винярська. Квіти. Олія. N. Vyniarska. Flowers. Oil.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
