Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вірилося, що я на Соловках спостерігаю образ нелюдського жаху. Неабияке враження зробила на мене надгробна плита останнього кошового Запо різького війська Петра Кальнишевського біля стіни Преображенського Собору. Я натрапив на неї цілком несподівано. Про її доцьогочасне існування я нічого друкованого не зустрічав і ніколи не сподівався, що будь-які сліди Кальнишевського на Соловках ще можливі. Плита повністю записана, заросла хабуззям і досить знищена майже 200- літніми морозами, снігами та дощами. Я старанно відмив її водою і зфотографував, але крім імені, прізвища й дати смерти, більше нічого відчитати неозброєним оком не зміг. Та це пощастило зробити у Нью-Йорку. У паризькому архіві отця протопресвітера Володимира Вишневського, його син Вячеслав, віднайшов текст цього надгробного напису: Здесь погребено тєло в Бозе почившаго Кошевого бьівшей некогда запорожской грозной Сечи казаков АТАМАНА ПЕТРА КОЛЬНЬІШЕВСКАГО Сосланнаго в сию Обитель по ВЬІСОЧАЙШЕМУ повелению в 1776 году на смиренне — Он в 1801 году по ВЬІСОЧАЙШЕМУ повелению снова бьіл освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель в коей обрел душевное спокойствие Смиреннаго Христианина искренне познавшаго свои виньї. Скончался 1803 года октября 31 дня в Суб 112 лет от роду Смертию благочестивою доброю Блажении мертвии умирающии о Господе Аминь 1856 А.Л. Серед нас, українців, існує переконання, що Кальнишевського було похоронено у монастирі біля Преображенської церкви. Нашим англомовним екскурсоводом у монастирі був архангельчанин Глеб Тюрін. Він назвав себе істориком і про Петра Кальнишевського й Запорізьку Січ був досить добре поінформований. Але відповідаючи на моє запитання сказав, що мертвих у ті часи хоронилося на цвинтарі поза мурами монастиря. Згодом, ще кілька неспорохнявілих надгробних плит (їх мабуть 12, І.Л.), знайдених на неіснуючому вже цвинтарі, було перенесено на територію монастиря і покладено біля Преображенського Собору. Тепер виникає питання, чи є прах Покійного під цією плитою? Можемо собі лише уявити яке було б торжество у 2003 році в незалежній Україні, з приводу повернення на Запоріжжя останнього кошового Запорізького війська Петра Кальнишев ського у 200-ліття його смерти на Соловках. Дуже уважно приглядалися ми також виставці “Соловецкие Лагеря Особого Назначения ОГПУ, 1923-1939".* Її було відкрито 6 червня 1989 року у Соловецькому музеї, що біля церкви Благовіщення, за почином т-ва “Меморіял” і працівників музею. Ця виставка — документ більшовицького соло- вецького злочину. Тут між численними експо натами — розпорядження лагерного начальства, монастирські двері з вирізаним для “надзирателів” вічком (“глазком”), нари, скарги на “начальство” в Москву й Комінтерн, ідентифіковані списки і знімки в’язнів (серед яких багато діячів української культури), “сповіді”, розраховані на полегші і помилування, невідправлені листи до рідних, особисті речі в’язнів: казанок, горнятко, ложка, черевик, пасок, тютюнярка, чорнильниця, вістки про плянування етапів у Сандормох на розстріли і підготовку до ліквідування соловецького ҐУЛаґа та багато іншого. Найбільше цих експонатів знайдено у Вознесенській церкві на Сікірній горі та Саватському і Муксапьматському монастирях які були штрафними ізоляторами. Багато ми довідалися і про форми покарання. Вони переважно залежали від настрою “на чальства” і помислів наглядачів. До неймовірних слід зачислити гоніння в’язнів голими багато кіло метрів по снігах, виставлення комарам “на пере куску”, кпячання на ріщю, кидання у пропасть, копання чобітьми до смерти, тощо. Приглядаючись і прислухаючись всьому цьому хтось з американців завважив: — “Бачу, що Гітлер багато навчився від більшовиків”. Соловецькі острови — це тісний цвинтар на якому спочили десятки тисяч політичних в’язнів, засуджених будувати Радянську імперію і на Соловках вмерти. Серед них: Микола Вороний, Микола Зеров, Мирослав Ірчан, Лесь Курбас, Ваперіян Підмогильний, Антін Крушельницький з дочкою і двома синами, Юліян Бачинський та тисячі інших українців, кістки яких розкинуті по цьому архіпелагу. Винстон Черчіль одного разу сказав, — “Правда часом є такою важливою, що її обо роняється навіть брехнею”. Правда про Соловки більшовицької ери була великою державною таємницею. Її боронилося брехнею, тюрмою і шістьма грамами у потилицю. “Соловецькі Табори Особливого Призначення ОГПУ, 1923-1939”. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
