Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
нування Запорізької Січі царськими військами влітку 1775 року, за наказом цариці Катерини II, у травні 1776 року у цей монастир було запроторено на довічне ув’язнення останнього кошового — Петра Кальнишевського, де він і помер 31 жовтня 1803 року, після 25-літньої муки у, так званому, "кам’яному мішку”. У радянський період Соловки були місцем концтаборів спеціяльного призначення, а їхні монастирі й церкви ізоляторами, тобто тюрмами в тюрмах. Особливим страхіттям для в’язнів були ізолятори Соловецького монастиря “Кремль”, Воз- несенська церква на Сікірній горі і церква на горі Голгофті, що знаходиться на Анзерському острові. На цей острів вступ заборонений до цього часу. Для народів колишнього Радянського Союзу Соловки є символом каторги і смерти. Деякі дослідники вважають, що там за більшовиків загинуло від 30,000 до 50,000 людей різних професій, віровизнань і національностей. Точного числа загиблих ніхто не знає, і вже, мабуть, ніколи й не дізнається. Микита Хрущов пише у своїх споминах, що за його попередника Йосифа Сталіна таких людей мертвими ніхто не числив. З більш-менш певними знаннями й інфор- маціями про Соловки, 200 американців — мужчин і жінок різних професій, чотирьох канадців, двох австралійців, і автор цих рядків вибралися туди влітку 1998 року. Організаторами цієї небувалої подорожі були “The Smithsonian Associates (Washington, DC), Alumni Association of University of Washington (Seattle) та Eurocruises (New York City). Вона називалася “The White Sea Expedition Cruise”, мала студійний характер і була особисто апробована тодішнім прем’єром Сергієм Кірієнком. Це, мабуть, і було причиною того, що фінляндська преса звернула особливу увагу. Гельсінкська газета “Kauppalehti” за 29 червня 1998 року опублікувала на першій сторінці у формі новинки повідомлення, що це перша візита на Соловки американців зі Заходу пасажирським кораблем. Невеликий фінляндський корабель “Kristina Regina” вирушив з Данії. У портові зупинки було включено також Мурманськ і Архангельск. У Мурманську проживає понад 40,000 українців — мають своє Українське культурне товариство (УКТ) з 1989 року, Культурну автономію, Союз Українок, хор, тощо. Я навіть зумів устигнути кілька годин порозмовляти (у помешканні активістки цієї української заполярної громади), з Аллою Марчук, членкою СУ з Мурманська. У Архангельську й околиці також багато українців, але ніякого зв’язку поміж собою вони не мають. На кораблі вечорами відбувалися дискусійні доповіді. їх проводили Dr. George Mungo (University of West Virginia), Dr. Katherine Hanson (University of Washington, Seattle) і Journalist Anne Kalesh (Miami, Florida). Одного разу у корабельній авдиторії було нам висвітлено фінляндський документальний фільм про соловецькі концтабори і в’язниці. Особливо зворушливими були сцени досвітнього розбудження каторжників — військовий спосіб звітування у снігах, закутаних у лахміття, зморених і виснажених мужчин і жінок та тепло одягнених біля них вартових з крісами, штиками і псами. Соловецька пристань, якщо можна її такою назвати, може примістити лише один кораблик. Вона маленька, примітивна і неупорядкована. Сюди кримінальними баржами привозили колись із материка каторжників, після чого їх спрямовували до концтаборів на згадувані вже довколишні острови. Під час причалювання о 7-ій годині ранку, палуба нашого корабля вже була переповнена туристами з фотоапаратами на грудях і льор- нетами в руках. Але розглядати через льорнети вже не було кого. Соловецькі концтабори офіційно були закриті у грудні 1939 року, хоча існують далі, ще деякі в’язні перебували на них аж до появи на комуністичному “троні” Микити Хрущова, тобто 1950-их років. Горизонт з корабля робив враження побо- євища — понурий Соловецький монастир “Кремль”, обведений високим суворим муром, тюремна вежа без вартового й скоростріла, догниваючий каторжний барак-землянка, та де-не- де якась хатина. Ніхто і ніщо не рухалося — довкруги тиша. Здавалося, що приближаємося до села мертвих. Оглянути змогли лише Соловецький монастир з його церквами і забудовами та, перетворену в ізолятор, Вознесенську церкву на Сікірній горі, віддалену 10 кілометрів від пристані. У Соловецькому монастирі ми провели 3 години вранці, у Вознесенській церкві — 3 години пополудні. Але й на те що дозволялося бракувало часу. Цілу подорож корабель служив нам готелем і рестораном, а на Соловках ще й одиноким існу ючим туалетом. З цих причин віддалятися від корабля на довше було неможливо, невигідно і небезпечно. Для мене особливо цікавою і пізнавальною видалася територія монастиря. Його у 1991 році знову передано Російській Православній Церкві і тепер ним завідують монахи. Тут, за неповні три години, я встиг оглянути цілковито спустошені (включно з повибиваними вікнами і дірявими дахами) колишні храми, погано замальовані на стінах фрески, звідкіля заглядають лики святих, пройтися по темних тісних келіях тюрми, вду муючись, хто міг у них сидіти, як карався, і що думав вмираючи, приглянутися заґратованим вікнам і написам на сирих стінах в надії, що може натраплю на слід когось з українців. Часом, аж не
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
