Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
попри далекі кілометри, ми стали собі близькими. Минуло декілька років поки мені трапилася нагода відвідати Аню. Я не знала чого сподіватися. Наші світи дуже різні. Я з міста, вона зі села. Моя Америка і її Україна дуже інакші. Я від неї 11 років старша. Чи ми зуміємо відтворити тепло своїх листів в особистій зустрічі? Чи не буду я, у неї в хаті, на заваді? Чи не буду я дивоглядом в чужих мені обставинах? Чи не бракуватиме мені амери канських вигод? Ось з такими сумнівами вирушила сама в дорогу на “другий кінець світу”. Летіла літаком, їхала поїздом і доїздила ще й автом. Далека то дорога. Остаточно, з допомогою добрих людей, доїхала до її порога. Коли я увійшла до її кімнати то побачила, що всі мої сумніви були зайві. У скромній хаті панує привітність, щедрість і теплий настрій. Мама Ані посвятила своє життя на те, щоб вона могла зберегти свою гідність і самостійність. Ця селянка має вроджену інтелігентність, виїмкову тонкість відчуття і лагідне відношення до своєї хворої дочки. Вона відкриває двері не лише свого дому але й свого серця різним-прерізним людям. — “Зайшла людина в хату — значить тільки з добром”. Аня днями і ночами, тижнями і роками лежить на спині серед високих маминих подушок. Руками може рухати з боку в бік, отже може писати, але не досягає рукою власного личка. Телефон, який стоїть у неї недалеко голови, до слухавки має прив’язану довгу дощинку якою вона може притягнути до себе слухавку і сама собі набрати число на яке телефонує. Завдяки теле фонові Аню відвідують люди зблизька і здалека. Одні приносять їй розраду а інші — шукають у неї тепла і власної підтримки. Біля ліжка стоїть довга полиця на якій Аня має адресар, книжки, журнали (між якими є і “Наше Життя”), папір до писання та інші необхідні речі. Вона часто користується довгою виделкою якою не лише сама себе годує, але і притягає багато дечого, чого не може досягнути. Ця виделка придається і для іншого. Нераз Аня встромляє на неї маленьке дзеркало. Коли оберне його під даним кутом, бачить, що діється у неї за плечима. Вся ця її самозарадність відбувається поволі, бо у неї поважні фізичні недомагання. Часто є різні невигоди і болі. Але у неї немає нарікань. Тільки — “Господь Бог ласка вий, життя прекрасне”. В таких обставинах Аня пише і творить. Її вірші друкуються у часописах в Україні та нераз і на Заході. Ще у 1990 році в Чернівцях відбувся перший творчий вечір Анни Дущак. Тут пись менники, поети, композитори і актори присвятили молодій поетесі свої твори. У 1992 році в Чернівцях вийшла перша її книжка поезій “Дивоквіт любові”. 1994 року вийшла друга її книжка поезій “Спитай себе”. 1998 року третя — “Понад вечірнім Дере- глуєм” названа так як річка в її селі Тисівці. З огляду на фінансову скруту ця третя книжка вийшла накладом лише 500 примірників і, зрозуміло, розійшлася дуже швидко. Вістка про це дійшла до Америки і, завдяки Ані прихильникам в Америці, “Понад вечірнім Дереглуєм” тепер пере видається більшим накладом, отже поезія Анни Дущак торкнеться ще більшої кількости людей. Її вірші є покладені на музику і виконуються на різних фестивалях. У 1992 році пісня “За шибкою вікна" брала участь у Міжнародному пісенному фестивалі “Доля”, який відбувся в Чернівцях і її, як авторку віршованих рядків, нагороджено. Пісні на її слова також вже неодноразово використовують у фільмах. Аню відвідують учні, вчителі, письменники, співаки, композитори, режисери та багато шану вальників поезії з різних областей України. У жовтні, коли припадає день її народження, приїжджають повні автобуси людей, щоб її привітати. Кожен хоче торкнутися цієї людини, яка не лише духовністю своїх віршів, але й своєю особою передає людям силу. Вона кожного зустрічає усмішкою, теплим словом і вирозумінням. Вона своїм чудовим прикладом терпеливости нераз допомагає іншим подолати власні біди й невигоди. Хоч тіло у неї слабке, вона має таку силу духа, що не одного розрадить, потішить і роз веселить. Звук її щирого сміху незамінний. Скільки разів їй хотілося б вийти на подвір’я поглянути на чудовий краєвид улюбленої Буковини, але не так їй судилося. Отже, вона черпає красу життя від людей, а їх так багато горнеться до неї. А між ними і я. Коли приїжджаю, сідаю біля неї на ліжко і починається розмова. Розмовляємо ранками і вечорами, при сонці, яке пробивається до кімнати крізь вікно, при лямпі, а коли немає електрики то і при свічці. Спочатку ми часто зі себе взаємно сміялися. Мені в селі прості буденні речі були незнайомі. Коли ми ділимося вражіннями чи спо гадами, часто доводиться розмову переривати, бо все хтось до хати заходить. Але кожен гість приносить зі собою власні враження і додає нам не лише перспективи, але ще й нові теми, яких ми досі не торкалися. Скоріше чи пізніше гості від ходять, а ми залишаємося вдвох, щоб про довжувати розмову, яка ніколи не кінчається. Коли ми перший раз прощалися, нам було це дуже важко зробити. Аня сказала: “Ксеню, не сумуй! Бери мене зі собою і я буду у твоєму серці куди б ти не поїхала”. І так при кожному від’їзді лишаю частинку себе на Буковині і беру частинку Ані зі собою до Америки. Перешіптуються буки, Тіні струшуючи з пліч. Не люблю я так розлуку, Та нема без неї стріч... Закінчення на 28-ій стор.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
