Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
лення до нього в інших державах, зокрема, наголошує, що у шведів воно увійшло у побут інте лігенції. Вона виявляє неабиякі знання вишивки західніх областей України. Дуже часто із публікації Л. Бурачинської можна дізнатися про якийсь дуже цікавий етнографічний або мистецтвознавчий аспект. Приміром, із відгуку про сокільську ви ставку у Празі довідуємося, що у лужицьких сербів, сусідів з експозиції — українців, уже немає давньої тканини і народного стібу. Тому на такому фоні надзвичайно виграли строї Гуцульщини. З іншої публікації довідуємося, що у 1933 р. проводилася виставка льняних виробів у Вільно. Дуже цінну інформацію для нас сьогодні отримуємо про виставку “Українські вишивки і тканини”, яка відбулася у 1935 р. в Музеї ім. Т. Шевченка. На ній виступили професори Володимир Сочинський (першого вечора) і Володимир Запозецький, який реферував історію українського орнаменту, зупи нився на понятті орнаменту, його витоках. Ця інформація дуже цінна. Адже праці В. Січинського також знаходилися у спецсховищі, а про В. Запо- зецького в Україні майже нічого не знають і сьогодні. Його не знайдемо у радянських енцик лопедіях і довідниках, бо історик мистецтва Воло димир Запозецький-Сас був професором Україн ської Католицької Богословської Академії у Львові (1928-1934), викладав у вищих наукових закладах Праги, Берліну й Відня. Від 1947 р. — професор Віденського університету, дійсний член НТШ. Для колишнього тоталітарного режиму — це україн ський буржуазний націоналіст. Наголосимо ще на одній, надто цікавій сторінці творчої біографії Лідії Бурачинської. Багато зусиль вона доклала до організації щорічних показів народної ноші, які проводилися від 1934 до 1939 року. До проведення вечорів “Народна ноша” ретельно готувалися кілька років. З цієї нагоди редакція часопису “Нова Хата” розробила запит- ник. Його частинами публікували у кожному числі 1930 р. (сорочка, спідниця, прибирання голови, прикраси шиї, пояс, передник, взуття). Майже у кожному часописі друкувалися звернення до прихильниць часопису і його передплатниць — подавати відповіді на запропоновані редакцією запитання. Згодом найактивнішим передплатницям редакція встановила нагороди: “Стильовий народ ний стрій, виконаний за оригінальними полтавсь кими зразками у кооперативі “Українське народне мистецтво”, килими, виткані також за полтавськи ми народними зразками”. У грудні 1934 р. редколегія часопису опублікувала надхненний заклик: “Нарешті показ народної ноші! А не тільки описи й світлини. Зна ємо, що жива дійсність ділає зовсім інше, як слово або образ. Окрім форми говорить також краска. Уявім собі цілу салю пестрих народних одягів, просто зі села взятих... Поруч людового вбрання — історичне. Величавий стрій шляхтянки, зла годжений після мистецького проекту... Навчимося їх розріжнювати. Тому приїжджаймо! Позичаймо в селі цікаві строї (а коли нема, пошукаймо по скринях) і перекиньмося на один вечір у лемківську чи подільську молодицю. Треба, щоби наше село було заступлене, щоби одержало нагороду! Це наш обов'язок”. (“Нова Хата”, Львів, 1934, ч. 12, с. 6). Із цього заклику ми бачимо і сам механізм речей для показу і вболівання за розпочату справу. Отже, показам ноші передувала надзвичайно велика копітка праця, проведена редакцією часопису “Нова Хата”. Хто ж ці жінки-патріотки, які доклали так багато зусиль, аби розвивалося народне мистецтво, аби відбувалися вечори народної ноші! У часописі “Нова Хата” за 1934 рік (число 12, с. 6), вміщено світлину із жінками, які входили тоді до редакційної колегії. Це — Марія Громницька, Євгенія Вербицька, Константина Мапицька, Сте фанія Савицька, Ірина Боньковська, Олена Заліз- някова, Лідія Бурачинська, Ірина Ґурґула. Отже, у 1934 р. вдалося провести перший показ народної ноші. А проект строю для старовинної ягілки, що виведе О. Суховерська на першому вечорі народної ноші 4 грудня 1934 року, виконав мистець Святослав Гординський (“Нова Хата”, Львів, 1934, ч. 12, с. 6). На таких вечорах демонстрували одяг із регіонів західньої України, а також Полтавщини, інших етнографічних регіонів України. Покази ноші відбувалися не тільки у Львові, але й у Стрию (1935), Коломиї (1936). Лідія Бурачинська дуже вболівала за ці покази. В одному із своїх виступів вона закликала: “Шануймо свою ношу!”. Вона постійно висвітлювала покази народної ноші у “Новій Хаті”: “Показ народної ноші” (ч. 21, 1935); “Знову народна ноша...” (ч. 22, 1935); “Вечір народної ноші 12 лютого 1936 р.” (ч. 4, 1936); “Вечір народної ноші” (ч. 23, 1937); “Ще про вечір народної ноші” (ч. 24, 1937). На вечорі 1937 р. було кинуто гасло віддати перевагу одягові української шляхти. Лідія Бурачинська постає перед нами і як громадська діячка. Якщо її публікації відсутні у кількох числах часопису, то це означає лише те, що вона у той час була на конгресі жінок в Америці чи Канаді, або у жіночих громадах Західньої України. У невеликій статті не можна висвітлити усієї діяльности Лідії Бурачинської — воістину всесторонньо обдарованої жінки. За час праці у журналі "Нова Хата" ”1930-1939), вона написала понад 100 статтей. У цей же час писала і до інших видань, які виходили у Львові і про які в даній публікації не згадується. (На матеріялах журналу “Нова Хата” за 1930-1939 pp.). НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1999 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
