Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
лену Королеву, Катрю Гриневичеву, акторку з Ки єва О. Голіцинську, подає публікації про відомих громадських діячок-українок, зокрема, Катерину Костецьку з Буковини, знайомить українських читачів з відомими у світі жінками-науковцями, пише про родину Марії К'юрі, з нагоди присуджен ня їй премії Нобеля, письменниць з Франції, Америки, Канади, акторками — Бриґіттою Гельм, Гонорою Енфілд, Ґретою Ґарбо, Марленою Дітріх та іншими. Зупинимося докладніше на публікаціях Лідії Бурачинської, присвячених професійному й народному мистецтву, що дає підстави говорити про неї як про дослідницю мистецтва. Вона особисто знала багатьох художників того часу, спілкувалася з ними у Львові. Заслуговує на увагу її публікація “Дві українські виставки у Львові”. З неї довідуємося, що у 1931 р. відбулася виставка чле нів Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ), на якій були виставлені полотна учнів О. Новаківського. З цієї ж нагоди запросили вистави тися, разом із учнями, і їх вчителя — Олексу Нова ківського. У цій статті Лідія Бурачинська відзначає: “Молоді наші мистці, які надихались у Парижі сві жого й різкого повітря Европи, дали почин до першої виставки у Львові, на якій місцеві мапяри станули поруч із передовими чужинними мистцями” (Лідія Бурачинська, Дві українські виставки у Львові. // “Нова Хата”, 1931, ч. 11, с. 9). Були на цій виставці і твори відомих вже на той час мистців М. Бутовича, І. Іванця, В. Кричевського. У статті, і це дуже важливо для нас сьогодні, рецензентка наголосила, що на згаданій виставці вперше представив свої роботи М. Глущенко, твори якого вражали ліризмом. Вона відзначила також “сміливі композиції Андрієнка” (мова йде про М. Андрієнка-Нечитайла. — Г. С.) і “Корси канський пейзаж” О. Грищенка, який засвідчує “зразок сильної індивідуальности мистця”. Лідія Бурачинська подає влучну характе ристику творів на той час молодих мистців: ’’Тісно зв'язаний із давніми українськими традиціями М. Бутович добуває незвичайно характеристичні риси народнього побуту в своїх типах. Так само С. Гор- динський дає у шістьох гвашах барвисто- декоративну стилізовану Гуцульщину”. Із статті дізнаємося, що на виставці були представлені і жінки, зокрема, С. Зарицька, Я. Музика, Л. Тернер. Згадані публікації Лідії Бурачинської відігравали надзвичайно цінну ролю для дослідників історії мистецтва в Україні. Майже всі згадані художники перебували у вимушеній еміграції. Про них нічого не знали в Україні. Часопис "Нова Хата” зберігався у так званому спецфонді. Для того, щоб у ньому працювати потрібно було мати довідку-відношення від наукової установи. У довідці вказувалося, над якою темою працює науковець. Виписки дозво ляли робити тільки ті, які стосувалися теми, вказаної у відношенні. Тема мала бути невтрапь- ною, не політичною. Заборонялося робити поси лання на праці вчених, що знаходилися за кордоном. Вільний доступ до спецфонду мали тільки “дослідники”, котрі писали про “буржуазних націоналістів”, “розвінчували” бандерівців, оунів- ців, паплюжили праці вчених еміґрантів. Збираючи матеріяли до теми, що не відно силася до політики, тримаючи в руках часопис, було би гріхом не прочитати публікацій забороне них. Можна було сховати, щоб не бачив працівник фонду, виписку, що не стосувалася теми, вказаної у відношенні до бібліотеки. Завдяки публікаціям, вміщеним у “Новій Хаті”, довідувалися про Січових Стрільців, відомих українських політиків, учених. Публікації Лідії Бурачинської дають ще й можли вість скласти картину художніх процесів, що відбу валися у мистецькому житті Галичини того часу. Надзвичайно багато уваги Лідія Бурачин ська приділяла народному мистецтву і його майст рам. Одразу по приїзді до Львова появляється її стаття про східні килими, в якій вона подає кля- сифікацію килимів, виділяючи в них основні, на її погляд, групи: перську, малоазійську, туркестан ську, кавказьку (Л. Бурачинська, Про Східні ки лими. // “Нова Хата” Львів, 1930, ч. З, с. 1-3). Лідія Бурачинська відвідує майже всі виставки народ ного мистецтва, пише відгуки, розробляє програми- запитники, виступає з доповідями перед жіночими громадами. У своїх публікаціях дає ґрунтовну ана лізу того чи іншого виду декоративно-ужиткового мистецтва, вболіває за нього, подає свої рекомендації щодо його розвою. Подаючи аналізу виставки кооперативів “Українське народне мистецтво” і “Гуцульщина”, організованої у 1931 p., вона з болем відзначає, що гуцульські килими “далеко віддалилися в красках від первісної гармонії гуцульської вишивки... Так само їхні макати, які повинні взорувати на прегарних гуцульських запасках або тайстрах, являються тільки незручним перелицюванням 'ловіцьких тка нин1”. Зате хвалить льняні вироби кооперативи: рушники, портьєри. (Виставка книжки й народного мистецтва в Самборі. // “Нова Хата”, Львів, 1931, ч. 12, с. 9). У рефераті, виголошеному 8 травня 1932 року на зібранні Товариства “Жіноча Громада” у Чернівцях, вона підкреслює, що “потрібно позбу тися пересуду, наче б то чужі вишивки кращі. Бо вони, оті “Richehiien”, “Hardanger”, Madeira”, запозичені з якогось мистецтва іншого народу. І чому ми, такі багаті в народню творчість, не можемо стати джерелом стібів та вишивок для себе й для чужини?” (Л. Бурачинська. Народні ви шивки в нашій хаті. // “Нова Хата”, Львів, 1932, ч. 6, с. 1-3). Лідія Бурачинська, вболіваючи за народне мистецтво, наводить приклади шанобливого став 6 “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1999 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top