Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
їні, а й за її межами. Друкувалися матеріяли та статті про неї у вітчизняних та зарубіжних журналах “Вітчизна” (1970 p.), “Віснику Єревансь кого університету” (1967 p.), “Історико-філологіч- ному журналі” (1978 p.), “Народна творчість та етнографія” (1966, 1971 pp.), у тижневиках “Се ван”, “Україна” (1968 p.). Згадують про неї як бе региню української народної творчости Седа Амі- рян у книзі “Здрастуй, Україно”, І. П. Березовський у статті “Сучасні збирачі фолкпьору” (журнал “Народна творчість та етнографія” No 1, 1966 p.). Присвячує їй свої вірші поетеса Наталія Кащук (1937-1991 pp.), яка під час навчання у школі відвідувала заняття краєзнавчого гуртка, його керівником була тоді Тамара Сис-Бистрицька. Нарис “Подолянка” саме про неї. Н. Кащук пише: “Жінка має тих скарбів стільки, що скільки не наділяє ними людей, а все не біднішає” (Н. Кащук. Земна орбіта. К. 1972. — С. 94). Працювала Тамара Сис-Бистрицька бага то, навіть тоді, коли у роки війни доля закинула її у далекий Киргизстан в місто Ош. Там проживали переселенці з України ще з XIX ст., і вона не переставала у тяжкі часи збирати фолкльор та народні способи лікуванні, які зберігали тамтешні українці. І тепер, незважаючи на свій поважний вік, вона займається громадською роботою. Допомагає таким, як сама, бо ще може ходити. У різних підприємствах шукає допомоги для людей похилого віку та інвалідів, і це їй вдається. Ніхто так, як вона, відомий на Поділлі краєзнавець, не проведе екскурсії (тепер запро шують її лише тоді, коли до міста приїжджають почесні гості). Не маючи гучних звань і титулів (не вважала особливим для себе), вона по цей день надає консультації студентам, письменникам, визначним науковцям і початківцям-аспірантам — історикам, літературознавцям, фолкльористам з різних куточків України, їх важко перерахувати. Сама ж наукою тепер займається обмежено через хворобу очей. До неї досить часто приходять з редакцій газет, аби записати з її вуст цікавий ма теріял. Тамара робить безкоштовно. Сьогодні дослідника Тамару Сис-Би- стрицьку часто запрошують на зустрічі з учнями та студентами. Її спогади і розповіді молодь сприймає з великим інтересом, тому що подає їх особливо, надзвичайно цікаво, використовуючи фолкльор, зібраний нею. Коли після таких зустрічей їй дякують, вона каже: “Не мені дякуйте, а своєму мудрому народу. Я лише намагалася все своє жит тя збирати, берегти перлини народної творчости, щоб передати їх вам. Шануйте, бережіть їх і ви!” Є у неї послідовники, студенти, учні, серед них і одинадцятирічний правнук Андрій, який також починає збирати фолкльор, своїми розповідями про почуте часто тішить свою прабабусю. Нагороди пані Тамари легко перерахувати. Рік тому вона стала міським лавреатом премії з етнографії і фолкпьору. Пишається щойно одер жаним дипломом Союзу Українок. Але найбільша нагорода для неї — визнання людей і потреба в її творчій роботі. Вона бажає, щоб люди шанували і берегли все те, що створив народ впродовж своєї багатовікової історії. НОВІ ВИДАННЯ Людмила Смоляр. Минуле заради майбутнього: Жіночий рух Наддніпрянської України другої половини XIX початку XX ст. Сторінки історії. Астропринт: Одеса, 1998. Ця книжка якраз вийшла друком, тиражем тисяча примірників. Результат десятилітньої праці по всіх архівах України та деяких Росії; книга подає надзвичайно повний образ багатого громадського життя жінок в Україні у період панування Російської імперії. Без жодного перебільшення, можна сміло сказати, що це найкраща праця у галузі історії України, що вийшла в останньому році. Людмила Смоляр дає новий фактаж, повер таючи Україні її незнану історію. При чому, не входячи в голослівні дефініції рухів та попередніх приналежностей, автор подає образ цілісного розвитку громадських рухів в Україні які також були, як вивляють наявні матеріяли, українськими громадськими рухами. Смоляр охоплює майже повністю всі прояви громадського життя в Україні на канві жіночих організацій. Вона привертає увагу читача на правовий, політичний, економічний, та культурний стан України, як також подає віньєти чільних літературних постатей. Саме таких книжок треба Україні. Інфор мативних, неголословних, розважливих, цікавих. Вони повертають Україні її правдиву історію, а не зміфологовані оповідання. Тисяча примірників до яких автор була змушена доложити власні гроші — це до плачу мало для України. Книжку обов’язково треба перевидати і то відразу. До речі, подібної праці про російських жінок немає, і російські вчені відразу кинулися робити пляни російського перекладу праці. Людмилу Смоляр, яка вже декілька років читає курси в Одеському університеті харчової промисловості з історії жіночих рухів в Україні, треба привітати з таким подвигом. І ще треба побажати сил, щоб закінчити наступний етап праці — жінки у період відродження Української державности у 1917 році. 12 “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1999 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
