Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
(1911 p.). Вистава так і не відбулася, бо подільський губернатор за царським наказом заборонив її, люди таємно відзначали цю подію по домівках. У грудні 1910 року в Кам’янці гастро лював театр з участю славетної української акторки Марії Заньковецької. Після одного із виступів до великої актриси вирішила звернутись Ольга Ватич, донька священика, гімназистка Маріїнської гімназії, щоб та дала консультацію щодо постановки “живих картин” і виготовлення костюма Музи. Дуже сподобалася Ольга Марії Заньковецькій, яка помітила в ній талант і сказала: “Твій образ — справжній образ музи Шевченка, античні шати тобі не потрібні, а одяг селянської дівчини”. З цими словами зняла зі своєї шиї коралі, і, одягнувши їх на неї, продовжила: “Ось маєш початок, колись передаш тій, що буде достойна”. Ольга Ватич була дуже вродливою і талановитою, згодом працювала у хоровій капелі О. А. Кошиця конферансьє, а коли капела виїхала за кордон — ще й перекладачем. Пройшли десятки років. І в 1964 році T. Сис-Бистрицька потрапляє у Карлові Вари на лікування. Перебуваючи у Празі, випад ково (а чи випадково?, бо ж вона, де б не була, завжди шукає те, що пов’язано з історією та культурою України, подільського краю) зустрілася з Ольгою Приходько-Ватич, між ними зав’язалася дружба. Ольга на той час займалася науковою діяльністю, переклала українською мовою підруч ник природознавства французького вченого Ваґ- нера, ним користувалися в Україні до 1923 року. Сценічну ж діяльність завершила в українському музично-драматичному театрі “Май” у Празі, яким керував її чоловік Приходько, а син Андрій — оркестрою. Дуже дорогою була ця дружба для Ольги, що не пошкодувала своїй скромній, і наділеній Божим даром, землячці Тамарі Сис-Би- стрицькій подарувати коралі Марії Заньковецької, сказавши при цьому: “Бережіть їх для такої, як Ви сама!” Проходили роки і Тамара Андріївна вико нала заповіт Ольги, обрала гідну спадкоємницю дорогої для неї реліквії: вручила коралі відомій поетесі Наталі Кащук. Цікаво, де вони зараз. А слухаючи її, думаєш — скільки таких історій і знахідок у її житті. Потім, у розмові з нею переко нуєшся, що дуже багато. Хто ж вона, Тамара Сис-Бистрицька? Зви чайна подолянка. Навчалася у місцевій школі, до педагогічного інституту на філологічний факультет прийняли її відразу на 2-ий курс навіть без сві доцтва про середню освіту, бо займаючись само освітою, дуже добре зналася на народній твор чості. Трапилося так, що факультет розформували і довелося завершувати навчання на історичному факультеті Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (тепер Київський державний педаго гічний університет ім. М. П. Драгоманова). Залюблена Тамара Сис-Бистрицька в істо рію і своєю невтомною працею творить її. Будучи вчителем, згодом працівником історичного музею, вона збирає фолкльор, і де б не була, — в дорозі, на базарі, на екскурсії, записує пісні, леґенди, казки, приповідки, притчі, заклинання. “Пригаду ється мені, — розказує, — почала вивчати історію з семи років, і першим моїм “учителем” був вісім- десятишестилітній дід Олексій Сіньковський, з яким пасла корову, а першою лекцією, яка на завжди запам’яталася, була розповідь та пісня про Устима Кармапюка”. І лише зовсім недавно почали видавати її збірки леґенд, які збирала все своє життя. Саме збірка “Перлини Товтрів-Медоборів”, що видана у 1994 році, розпочинається леґендою “Як з’явився Кам’янець”, записаною від першого вчителя. До неї увійшли 58 леґенд. У книзі “Перлини Кам’янеч- чини” (1992 р.) вміщено 34 леґенди. Більше 160-ти леґенд ще не надруковано. Сподіваємося, що побачить світ і зібраний нею на подільській землі чудовий вірменський, польський та єврейський фолкльор. Не знайшли ще свого видавця дві історичні повісті “Подільська бувальщина” та “Гайдамацька пісня”, які написані більше тридцяти років тому назад. Раніше їх не дозволяли друку вати, а тепер бракує коштів. Збирала Тамара Сис-Бистрицька і пісенний фолкльор. Крім текстів чумацьких, обрядових та побутових пісень знаходила їх мелодії. Але найцікавішою знахідкою стала, записана в с. Мирутин (Славутський район) від лірника Семена Слюсаря, історична пісня про події 1734 року (повстання поневоленого селянства Поділля і Волині). Текст пісні, у якій відображені ці події з географічною точністю, вперше був знайдений Яковим Головацьким у Закарпатті, а вдруге — Юхимом Сіцінським у ярах Старої Ушиці на Поділлі, мелодія ж залишалася невідомою. Лірник С. Слюсар сказав, що слів усієї пісні не знає, але проспіває те, що перейняв у свого вчителя Трибора (так в селі називали старого ліриника, який прослужив у царській армії 25 років, будучи сліпим, умів грати на багатьох інструментах, у тому числі і на тромбоні). Заключні слова пісні — заклик до повстання: “Гей котрії козаченьки будуть в світі жити, не забудьте козацької кари відплатити”. Зібрані нею пісні увійшли до “Фолкпьорного збірника”, укладеного у співавторстві з В. Ф. Івановим ще у кінці 60-их років, але з політичних причин він так і не був надрукований. Зберігається рукопис у Матенадарані (Вірменія). Багато матеріялу замовляв Республіканський інститут фолкпьору та етнографії. Своїми знахідками Т. Сис-Бистрицька завжди охоче ділилася, за що має подяки. Т. Сис-Бистрицька відома не тільки в Укра НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1999 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
