Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МИХАЙЛО ПРИЛУЦЬКИЙ Т. Шевченко. Казашка Катя. Сепія. 1856-1857 pp. Taras Shevchenko’s “Katya from Kazakhstan”. Sepia. 1856-1857. ШЕВЧЕНКОВА СВІЧА БІЛЯ КАРТИНИ “КАЗАШКА КАТЯ” Я пролетів ПІСКІВ гарячих далі, і мертву воду бачив у ріці — Щоби казашку Катю стріти на Аралі, Із вогником-свічею У РУЦІ- Вона дивилася мені у вічі, І посмішка її — небесний дух Ішла до мене довше, ніж сторіччя, Крізь частокіл червоний. І задух Отруйних і отруєних не нами... Та посмішка, що всіх і все вінча, Озвалася дитячими вустами: “В моїй руці Шевченкова Свіча...” І доторкнувшись до її долоні, (Хай вибачає друг мені, казах) Я так, немов би рідній доні їй українською сказав: “Уклін тобі, Катрусе ясноока, Що Таразі* світила у журбі Й запала йому в серце так глибоко, Що й досі в нім, а він живе в тобі... Як маєш тут, і чи щасливі внуки, Під атомно-космічним ковпаком? І чи уран їх не прирік на муки? * Так казахи називали Тара са Шевченка. Усе покручене нещадним вітряком, І в твоїм краї, щедрому, як сонце, І бідному, як воскова свіча. Прости, заглянув у твоє віконце Й жахнувся, не повіривши очам: В землянці діти без води і хліба — Шевченкові голодні байгушґ І каганець із пустки сліпа... Так моторошно стало на душі. Хіба таку він вам пророчив житку. Учитель всіх, чий Божий дар Судьбу народів бачив ще в сповитку Розквітлою, як сад. А не радар ** Байгуші — казахські діти- жебраки. Одна із тем малюнків Тараса Шевченка. В степу духмянім. І пекельний гриб Над ядерним, над полігоном смерті. Він піднімається у небо, та все вглиб. Святі ворота рушити заперті Намірився. Щоби і там Все отруїти, спопелить, змести... Чи хоч відплатиться катам? Рахунки з ними як звести? Мовчать усі, втомились від брехні. І ти мовчиш, невиннеє дівча. Та чую, як горить в мені, Пече вогнем Шевченкова Свіча. Михайло Прилуцький. Світ мій зелений. Житомир, 1993. “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1999 9
Page load link
Go to Top