Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МИХАЙЛО ПРИЛУЦЬКИЙ Т. Шевченко. Казашка Катя. Сепія. 1856-1857 pp. Taras Shevchenko’s “Katya from Kazakhstan”. Sepia. 1856-1857. ШЕВЧЕНКОВА СВІЧА БІЛЯ КАРТИНИ “КАЗАШКА КАТЯ” Я пролетів ПІСКІВ гарячих далі, і мертву воду бачив у ріці — Щоби казашку Катю стріти на Аралі, Із вогником-свічею У РУЦІ- Вона дивилася мені у вічі, І посмішка її — небесний дух Ішла до мене довше, ніж сторіччя, Крізь частокіл червоний. І задух Отруйних і отруєних не нами... Та посмішка, що всіх і все вінча, Озвалася дитячими вустами: “В моїй руці Шевченкова Свіча...” І доторкнувшись до її долоні, (Хай вибачає друг мені, казах) Я так, немов би рідній доні їй українською сказав: “Уклін тобі, Катрусе ясноока, Що Таразі* світила у журбі Й запала йому в серце так глибоко, Що й досі в нім, а він живе в тобі... Як маєш тут, і чи щасливі внуки, Під атомно-космічним ковпаком? І чи уран їх не прирік на муки? * Так казахи називали Тара са Шевченка. Усе покручене нещадним вітряком, І в твоїм краї, щедрому, як сонце, І бідному, як воскова свіча. Прости, заглянув у твоє віконце Й жахнувся, не повіривши очам: В землянці діти без води і хліба — Шевченкові голодні байгушґ І каганець із пустки сліпа... Так моторошно стало на душі. Хіба таку він вам пророчив житку. Учитель всіх, чий Божий дар Судьбу народів бачив ще в сповитку Розквітлою, як сад. А не радар ** Байгуші — казахські діти- жебраки. Одна із тем малюнків Тараса Шевченка. В степу духмянім. І пекельний гриб Над ядерним, над полігоном смерті. Він піднімається у небо, та все вглиб. Святі ворота рушити заперті Намірився. Щоби і там Все отруїти, спопелить, змести... Чи хоч відплатиться катам? Рахунки з ними як звести? Мовчать усі, втомились від брехні. І ти мовчиш, невиннеє дівча. Та чую, як горить в мені, Пече вогнем Шевченкова Свіча. Михайло Прилуцький. Світ мій зелений. Житомир, 1993. “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1999 9
Page load link
Go to Top