Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НА СТЕПАХ УКРАЇНИ Серґей Кіров, популярний шеф тодішнього Ленінграду, нерозв’язане досі вбивство якого у 1934 році дало привід до нової хвилі сталінського терору, дальше стоїть в Єлисаветграді-Кіровограді. Яка ж бо різниця — Єлисавета II, що намагалася остаточно приборкати українських козаків новими поміщиками з півночі, чи якийсь там дядько. Пам’я тник йому стоїть перед мерією міста, обличчям до скверу клясичних, весело розмальованих домів дев’ятнадцятого століття. Ну, звичайно, статуї ма ють і зад і перед, тож із офісів мерії — вид на солі дну зворотню сторону обличчя одного з будівників комунізму. І вулиці старі: Карла Маркса, Комуністів. Одначе, не цей Кіров спадає на думку від відувачів міста, а балет зв’язаний з його іменем. І не тому, що тут задушливий вплив цієї кпясичної школи балету, а просто тому, що тут плекається любов і розвиток танцювального мистецтва. У пре красно відновленому старому дворі міста розта шувався ліцей Виховного комплексу хореографіч ного мистецтва, ліцей-школа мистецтв. З його стін вийшов “Ятрань” і виходить “Пролісок”. Хореогра фія поєднує балет, модерний танець, народні мо тиви і працю “цілого копитного цеху”, як висловлю ється Анатоль Коротков — душа, руки, та дирек тор школи. Відвідуємо все: репетиції, театр, кляси, комп’ютерну запю, хемічну лябораторію. Учні про ходять повну клясичну освіту, що включає чотири чужі мови — німецьку, російську, англійську і фран цузьку. Вільно спілкуються англійською. Школа державна, навчання безплатне і все спілкування та навчання, само собою, державною мовою. Кілька кварталів дальше є “шкільне царст во” Маргарити Борисової, директорки початкової та середньої школи, розташованої на закритих для автотранспорту вулицях середмістя. Школа вклю чає театрик Тарковських та приміщення де вперше ставили п’єси Володимира Винниченка. Навчання українською та англійською мовами. Тут діє пер ший в Україні шкільний парлямент і, саме сьогодні, йде стратегія виборчої кампанії. Вражає охайність, високий рівень навчання, активне застосування комп’ютерів та іншої техніки, молодість та профе сійність персоналу. Тут вже декілька років працю ють поодинокі добровольці Корпусу Миру і жоден із них не є українського походження. У школі нав чається біля тисячі дітей і, що вражає найбільше, це природність, відкритість та чемність дітей у спілкуванні. Це вже не східньо-европейські встид- ливі істоти: дівчатка в кокардочках, а хлопчики в прилизаних причісках. Це нормальні, добре вихо вані, але рухливі, допитливі, інтелігентні діти, що хочуть бути дипломатами, місіонерами, працівника ми інформації. Ми — тобто Софія Геврик та я — приїхали до Кіровограду на запрошення Тетяни Когут. Тетя на Когут — лікар і голова Союзу Українок Кірово граду (старого Єлисаветграду), прямий нащадок засновників Січі, навіть гетьмана Степана Опари та пізніших діячів культури цієї околиці — Кри- жанівських. Ми кілька разів зустрічалися на кон ференціях і прийняли запрошення відвідати цю філію Союзу Українок. їдемо з Києва у прекрасний чистий, холод ний травневий день. Серед ніжної весняної зелені ростуть нові триповерхові будинки з елементами модерного, арабського та уявного італійського сти лю. Простягається чорнозем, перерізаний новими бензиновими станціями та заїзними ресторанчи ками. Нашу подорож супроводжують тополі і поки що ще чисті струмочки. Минаємо історичні місця — Переяслав, Трубіж, Черкаси. Навіть дорога, відносно, без вибоїв. Вбачаю у тому ознаки зміни, і починаю підпадати у популярну хворобу віршу вання — “Озимина життя мого на зорі нової ери”, з якої, на щастя, вириває мене не той закрут дороги. Об’їжджаємо поле колгоспу, тратимо сорок хвилин, розпитуючи дорогу, і натрапляємо на дерев’яну церкву в Михайлівці. У Кіровограді нас чекають в обласній адмі ністрації — завідуючий справами освіти та громад ських організацій пан Суворов — відкрите добре обличчя якого заперечує прізвище: новоназначена віцемер міста Наталя Власенко і гостинні союзни ки. Побували в Педагогічному університеті, у при ватному Комерційному колледжі, і Державному інс титуті комерції. Всюди технічне обладнання, і всю ди вивчають чужі мови. По дорозі на перший кон курс дітей-інвалідів — “Повір у себе” відвідуємо мі сто. Огортає почуття не жалю, а гордости за те, що велика сила правди є у старому прислів’ї — “коза цькому роду нема переводу”. Та не тому, що це ко заки, а тому, що це жінки, які все ж таки врятували рід. На прощання — несподіванка. У міській державній середній школі нас виводять хороводом на сцену і просять розповісти зібраним п’ятсот під літкам про себе, про Союз Українок Америки, та відповісти на запитання. Запитання змістовні і година промайнула швидко. Вчителі ґратулюють нам, кажучи, що ще так тихо ці школярі ніколи не висиділи. Йдемо гордо на пресконференцію. Не хочеться виїжджати із цього зеленого, активного, привітного міста, наяву відчуваючи і в котрий вже раз, скільки Україна терпить від фаль шивого розмежування — столиця та провінція. Міста України — не провінція. МБХ 8 “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1999 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
