Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПОСМЕРТНІ ЗГАДКИ ОРИСЯ РУДЕНСЬКА ЯЦИШИН 31 січня 1999 р. померла членка 33-го Відділу СУА Орися Руденська, з дому Яцишин. Народилася Орися 18 бе резня 1914 року в селі Голешів Жи- дачівського району в родині Воло димира та Ольги Яцишин. В сім’ї бу ло восьмеро дітей. Дитячі та шкільні роки Орисі пройшли в рідному селі, потім закінчила семінар в Коломиї, вона познайомилася з Оленою Кисілевською — відомою громад ською діячкою, редакторкою двох жіночих газет “Жіноча Воля” та “Жіноча Доля”. По мірі своїх можли востей Орися допомагає їй у праці, вона їздить по селах, гуртуючи мо лодь, ширячи національні ідеї шляхом просвітницької роботи. Під час поїздок захоплюється україн ським народним мистецтвом; дуже великий інтерес викликають у молодої дівчини народні пісні, різноманітні за змістом та звучанням, на які так багатий гуцульський край. Це захоплення залишилося в Орисі на все життя. У 1936 році виходить заміж за Ігоря Руденського. Недовго жило молоде подружжя у рідному краї — загальновідомі події 1939 року все частіше ставлять питання про те, як жити далі. У грудні 1939 року з ма ленькою донею на руках вони пода ються на Захід, за Сян. У 1934 році чоловік, прагнучи боронити рідну землю від червоної навали, вступає до Української дивізії “Галичина”. Орисі довелося взяти на свої плечі всі труднощі скитапьського життя і повну відповідальність за двох ма лих дітей. В серпні затаїлась постій на тривога за чоловіка і повна неві домість про те, що принесе їм зав трашній день. А доля несла далі — через Словаччину, Австрію до Травнштайну в Баварії. Переселен ський табір. Тут знову зустрілись стежки Орисі і її давньої знайомої Олени Кисілевської. Орися вклю чається в ряди Союзу Українок, зай мається громадськими справами. Травнштейн виявився щасливим містом для Орисі — тут відбулася зустріч з чоловіком, якому поща стило вирватись з табору полонених дивізійників в Ріміні. Скінчилося са мітнє життя, труднощі стали долати разом. їх примістили у німецькій гос подарці в Кпінкен біля Ульму. Звід ти лише у 1952 році вони виїхали до Америки в Клівленд, де й злучилися з рештою родини. Відчуваючи потребу громадської праці, Орися стає членкою 33-го Відділу СУА, бере активну участь в його діяльності, головним чином у ділянці мистецтва. Знаючи і люблячи українське народне мистецтво, Ори ся часто приймає участь у різних міроприємствах, входить до складу жюрі при визначенні нагород. До останку почувалася союзянкою, цікавилася життям Відділу і була щедрою на всі його цілі. Була вірною подругою жит тя свого чоловіка І гора, люб’ячою мамою своїм доням Даді та Лесі, тішилась шістьма внуками та трьома правнуками. Членки Відділу висловлю ють щире співчуття опечаленій родині — чоловікові Ігореві, доням Даді з чоловіком Володимиром Кор- лятовичем та Лесі з чоловіком Ан дрієм Бігуном, їхнім дітям та внукам. Символічну грудочку землі з могили патронки Відділу Лесі Українки у домовину покійної покла ла Почесна членка СУА Ірина Кашу- бинська, а прощальне слово ска зала голова Відділу Міля Русин. Ніна Кулакова, пресова референтка Відділу. СТЕФАНІЯ ЕЛІЯШЕВСЬКА З глибоким сумом попроїдали ми довголітню членку 22-го Відділу СУА в Чікаґо Стефанію Еліяшев- ську, яка відійшла у вічність 4 березня 1999 року. Стефанія народилася 10 жовт ня 1905 року у Винниках біля Льво ва в свідомій і патріотичній родині Кіяків. Хоча сім’я була чисельна (во сьмеро дітей), усі діти здобули університетську освіту. Виховані змалку в пошані і любові до всього що рідне, вони залишилися вірними цим ідеалам, незважаючи на складні життєві скитання. Стефа закінчила вчительський семінар, але, з огляду на ворожі польські від носини, у цьому часі не працювала за фахом, була секретаркою відо мого українського банку “Дністер” у Львові. 1930 р. одружилася з інже нером Гнатом Еліяшевським, ко лишнім Січовим стрільцем, відомим громадсько-кооперативним діячем. Воєнні події примусили родину Еліяшевських, вже тоді з трьома дітьми — Вірою, Олегом і Андрій ком, податися на Захід. У 1940 році виїхали спочатку до Турки, опісля через Ґрац до Баварії, де примі стилися в таборі Діллінґен. Тут жор стока доля завдала Стефі тяжкого удару — 1948 р. несподівано й пе редчасно помер її чоловік і вона залишилася молодою вдовою з ді тьми без батька, опікуна і вірного друга. Проте, не піддалася, мужньо і з посвятою поборювала труднощі буднів, маючи за мету дбайливе ви ховання і долю своїх дітей. В Аме риці тяжко працювала, часом на двох роботах, щоб дати дітям вищу освіту мусіла сповняти подвійну відповідальну ролю матері та бать ка. Помимо заробітньої праці знай шла час вступити до 22-го Відділу СУА, де взірцево і точно викону вала свої обов’язки, (навіть тоді, коли почала мати труднощі із зо ром), цікавилася його працею і, коли змогла, приходила на сходини. Останні роки покійної були тя жкі і, напевно, сповнені сумом через втрату зору, але добрі її діти і внуки своєю любов’ю і ніжним піклуван ням постійно намагалися облегшити їй душевні переживання. Хай доб рий Господь прийме її шляхетну ду шу там, де царює мир і радість безконечна. Мирослава Шевчик, пресова референтка. 36 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1999 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
