Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вірші Данила Заболотного, майбутнього вченого-мік- робіолога зі світовим іменем. Варто підкреслити, що половину нечисленної "Молодої громади” складали дівчата, котрі нерідко своєю сумлінністю та відданістю українській націо нальній ідеї випереджали хлопців. Згадаймо ж імена юнок, які у вщент зрусифікованій Одесі першими підняли свій голос за окремішність української куль тури, а значить — української нації. Олена Смолен ська (вона наклала на себе руки, коли авторитетний музикознавець жорстким вироком розбив її заповітну мрію стати великою піяністкою), Наталія Гернет, Ка терина Біціллі, Емма Худзинська... 1893 року Маргарита Комарова вийшла заміж за Михайла Сидоренка, професора мінералогії Одесь кого університету. Подружнє життя, особливо син Юрко, вимагало дедалі більше уваги Маргарити. Але коло її зацікавлень не змінилось упродовж всього життєвого шляху, який вона скінчила в Одесі 1929 року. Другою дитиною в сім’ї Комарових була Люба, котру назвали в честь матері. Народилась вона, як і Маргарита, в Острогозьку. У Одесі вона продовжила свою освіту, закінчила гімназію, де подружила з юною Женею Руденко, донькою учасника ’’Старої громади” Івана Руденка. За прикладом подруги Люба стала приходити на зустрічі літературного товариства ’’Молода громада”. Після закінчення гімназії Люба виїхала за кордон, оскільки в царській Росії вищу освіту жінки отримати не могли. У французькому місті Монпельє вона навчалась на медичному фа культеті університету, де захистила дисертацію на звання доктора медицини. А далі — знову Одеса, нелегка служба в дитячому притулку. Вона стала матусею для багатьох підкинутих дітей, а одну з них — дівчинку Віру — удочерила. До речі, Віруню неод норазово згадує в листах Леся Українка, називаючи її за золотисту голівку ’’Левенятком”. Не зник і потяг до літератури, який прищепив Любі батько. Досконало володіючи французькою мовою, вона зайнялась перекладом. Найбільшим до сягненням Комарової-перекладача можна вважати українське видання роману В. Гюґо ’’Дев’яносто третій рік” (1928), над яким вона працювала разом з сестрою Лесі Українки Ольгою Косач-Кривинюк. Свічка Любиного життя загасла у страшний для України 1937 рік. Третя донька Комарових — Галина. Найобда- рованіша серед сестер. І найбільша мучениця. Вик ривлення хребта принесло чимало страждань дівчині, інколи тортурами ставало і лікування. Зокрема в одному з ортопедичних закладів Галині надягали на шию шкіряний комірець і підвішували її за цей ко мірець під нахилом в спеціяльному ліжку. Проте фі зична недуга сприяла духовому зросту. Галя мала право сказати, як і Леся: “Contra spem spero”. Народилася майбутня письменниця 1877 року. Через хворобу осягала освіту вдома, за допомогою родичів. З п’яти років віпьно читала. Не без впливу Лесі Українки почала писати вірші, хоч показувати їх визначній поетесі соромилась, охочіше довірялася Олені Пчілці. Поетичний голос Галини Комарівни (так вона підписувала свої твори) отримав схвальні відгуки сучасників. Зокрема в антології ’’Українська муза” (1908) читаємо: ’’Поезії Комарівни зразу звер нули на себе увагу широкого гурту читачів своєю справжньою поетичністю”. Особливого поширення набув вірш Галини про Тараса Шевченка, який не рідко звучав на вечорах, присвячених Великому Кобзареві: Не на шовкових пелюшках, Не у величному палаці — В хатині бідній він родився Серед неволі, тьми і праці... Поезія Галини Комарівни друкувалася на сто рінках ’’Літературно-наукового вісника”, у часописі ’’Зоря”, в різних антологіях, альманахах. Творчим досягненням поетеси стала книга ’’Починок. Пісні, думи та мрії”, опублікована в Одесі 1905 року. У ній авторка постає перед читачем тонким ліриком, залюб- леним в море. Її морські пейзажі — це не лише малюнки, а водночас то бурхливий, то затишний світ променистої людської душі. Заслуговує уваги ’’По чинок” і як зразок української мариністики початку XX століття, якою ми маємо право небезпідставно пишатися. З роками, особливо після смерти батька та Лесі Українки (а вони обидвоє померли у серпні 1913 року), Галина Комарівна все рідше пише поезії, береться за перо здебільшого як редактор, інколи — як перекладач. Одеська земля прийняла тіло третьої з сестер Комарових у 1938 році. І залишилася лише одна Комарівна — Віра. Най молодша з дівчаток в родині (народилася 1879 року), вона завжди опинялася в центрі уваги старших. За кінчила з золотою медаллю приватну жіночу гімназію в Одесі, згодом навчалась у Школі малювання, яке вважала своїм покликанням. Свій альбом малюнків як знак щирої любови та поваги Віра подарувала Лесі Українці. 1900 року Віра вийшла заміж за військового лі каря Єлисея Волянського, що родом був з Подділя. Дружкою на весіллі у Віри була Ольга Косач, з якою Комарівна особливо зблизилась у Колодяжному, куди приїжджала в гості разом з Галиною. Волянський стрімко просувався у своїй медичній кар’єрі. Захистив дисертацію на звання доктора медичних наук. Проте не переставали хвилювати медика і проблеми україн ства, національної культури. У галицьких виданнях Єлисей Волянський опублікував кілька своїх публі цистичних статтей під псевдонімом Лесько Срібний. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1998 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
