Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
іншим на селі загрожувало доносами, прикрощами від поліції та по службі, аж до втрати посади, а то навіть і судом, тюрмою та засланням —”за розповсюдження українського друкованого слова”. Так було в 1900-их роках.17 Зате дозволялося тримати й давати читати іншим такі ’’лубкові” макулятурні копійчані видання, як збірки ’’хахлацьких” анекдотів (’’Торба реготу”, ’’Побрехень ки”...), сонники й релігійно-моралізаторські в монархіч ному дусі брошури, російські макулятурні видання ”из малороссийской жизни” (здебільшого переробки по вістей Гоголя, як ’’Страшна помста” і ін.), українсько- московські співаники і тому подібний мотлох. Отже, завдання членів ’’Жіночої громади” було ро бити списки брошурок і книжечок, які підходили б до рівня малоосвіченого сільського читача й давали б йому знання й культурну розвагу в зрозумілій формі. Для цього треба було переглядати весь мотлох ’’хахлацької” макулятури, в якому губилися окремі дійсно вартісні брошури, читати ці брошури й складати на кожну з них рецензію чи аннотацію. Ці рецензії мали пізніше бути прочитані на зборах Громади, де обговорювали їх, оці нювали (і зміст рецензії, і її мову, яку, коли треба, поправляли) і вирішували, чи варто було брошуру три мати в списках книжок для бібліотечок, для котрого читацького рівня її ліпше використовувати.18 Картки з рецензіями йшли до каталогу української книгарні жур налу Киевская Старина — єдиної тоді не лише в Києві, але й на всю підросійську Україну. Виникала нова, мовна проблема писання рецензій: хоча члени ’’Жіночої громади” походили зі свідомих, інтелігентних українських родин, далеко не всі вони (а особливо молодь) вміли писати грамотно рідною мовою. В школі вони вчилися й звикли писати тільки по-росій- ськи, отже, й їхній спосіб думання й висловлювання та запас слів різнився від народного українського. Про буючи писати свої рецензії, вони дуже скоро відчули, що перед ними виникло ще одне завдання — навчитися добре писати рідною мовою. А написане треба буде читати перед іншими членами Громади, і доведеться червоніти за своє писання, якщо будуть присутні члени- письменниці: Одарка Романова, Марія Загірня, а що вже робити, коли прийде Людмила Старицька-Черняхівська зі своєю вбивчою льорнеткою й ущипливо-іронічними зауваженнями!19 Це почало турбувати молодь вже відразу після заснування Громади. Так, на зборах у помешканні Ва силя Пилиповича Степаненка над книгарнею Киевской Стариньї була спеціяльна розмова на цю тему. Присутні були сам господар хати Степаненко, його дружина Марія — голова зборів, Галя Лисенко, Ганна Чикаленко, Євге нія Щербаківська та ще дехто. Вони радилися зі Сте- паненком і висловлювали свої побоювання писати українською мовою. Степаненко радив їм учитися пи сати, вправляючися в перекладанні по-українськи з ро сійського тексту для себе, беручи для початку щось недовге й нескладне. Чим більше такої практики вони матимуть, тим легше буде їм працювати далі й писати самостійно.20 Крім того, Степаненко рекомендував їм звертатися за порадами до філолога Євгена Костьовича Тимченка (1866-1948). Тимченко, разом із своєю дружиною, членом ’’Жіночої громади”, Марією Кістяківською-Тимченко, близькою своячкою Володимира Антоновича, мешкав тоді в домі Антоновича. Домовилися про день зустрічі з Тимченком і члени ’’Жіночої громади” Галя Лисенко, Ганна Чикаленко і Євгенія Щербинська пішли туди. Там вже зібралося чимало народу: сам Тимченко, з пишними козацькими вусами, за які студенти прозвали його ’’Котиком”, студент-медик Мережвінський і два- три молодих студенти. Вони ставили Тимченкові питання про те саме, що цікавило й дівчат із ’’Жіночої громади”, а той докторальним тоном, весь час злегка посміха- ючися, відповідав. Головне, що підкреслював Тимченко, це була потреба уникати русизмів. ”Ми так звикли до московської мови”, — казав він, — ”що не помічаємо, як ми українські слова перемішуємо з московськими і цілком губимось, коли нам треба ска зати якесь ужиткове слово не по-російському”.21 Відпо відаючи на запитання Тимченко казав, які слова треба вживати замість російських, але відповіді його були сухі, лаконічні, часом трохи іронічні. Він не вдавався в деталі, не пояснював, чому він пропонує те чи інше слово, а просто казав ’’треба ось так!”. Для слова "подвал” він подав ’’сутерен” — французьке слово, якого на селі, ясна річ, ніхто не зрозумів би. Дівчата мали небагато користи від тієї візити. Ця зустріч з Тимченком невипадково була влашто вана в домі Антоновича. Попри те, що він там жив, було відомо, що поліція настільки звикла до частих великих зібрань гостей у Антоновича, як і у Миколи Лисенка, Михайла Старицького і Євгена Чикаленка, що перестала зважати на них22 Значно більше допомогли молодим членам ’’Жіночої громади” розмови з Іваном Матвійовичем Стешенком (1873-1918), братом Марії Степаненко й чоловіком най молодшої доньки Старицького Оксани, члена Громади. Стешенко нещодавно скінчив філологічний факультет Київського університету й був добре обізнаний і зі ста рою, і з новітньою українською літературою, так само як і з світовою. Він розповів їм про сучасні течії в західньому українському письменстві, що наслідували європейський символізм та імпресіонізм. Дівчатам стало ясно, що нема сенсу гаяти час на студіювання й писання рецензій на твори таких новаторів, як Ольга Кобилян- ська, Василь Стефаник або Марко Черемшина (які, до того ж, вживали слова й звороти західніх говірок, незро зумілі на Наддніпрянщині), або на модерністичні опо відання й екзотичні вірші Агатангела Кримського: вони будуть просто незрозумілі селянам.23 Із розмов зі Стешенком вони зрозуміли, чому старші члени Громади стояли на тому, щоб давати українському селу твори старших письменників: Г. Квітки-Основ’янен- ка, П. Куліша, Марка Вовчка, переклади деяких казок Г. X. Андерсена, зроблені Михайлом Старицьким, опові дання І. Нечуя-Левицького, Грінченка і т. п., а з віршів — твори І. Котляревського, С. Руданського, байки Є. Гре бінки й Л. Глібова, не кажучи вже про твори Тараса Шевченка. Сучасних письменників не завжди розуміли навіть деякі наші літературознавці, наприклад, Сергій Єфремов їдко розкритикував і висміяв новелі Ольги Кобилянської, не зрозумівши тонкої аналізи психічних НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1998 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
