Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
давця газети Рада Євгена Чикаленка, і Любов Мико лаївна Шульгина, дружина громадського діяча Якова Шульгина. Загалом кажучи, ці жінки (крім Марії Степаненко) мало брали безпосередньої участи в активній діяльності ’’Жіночої громади”, але вони мали великий життьовий досвід і допомагали молодим членам своїми порадами. Поза тим у декого з них відбувалися чергові щомісячні збори членів Громади; найчастіше це бувало у Чика- ленків. Активну роботу провадили молодші. Це були Оксана Михайлівна Стешенко — молодша сестра Старицької- Черняхівської, Марія Варфоломіївна Лівицька, уроджена Ткаченко, три доньки композитора Миколи Лисенка — Катря, Галя й Мар’яна, Євгенія Михайлівна Щербаківська, доньки Євгена Чикаленка — Ганна й Вікторія, донька Бориса Грінченка Настя, Євгенія Миколаївна Лівицька, Марія Григоріївна Гоженко, Катерина Ярмут. Були також і ще зовсім молоді дівчатка-гімназистки Надія Яковлівна Шульгина та Дора (Ізидора Петрівна) Косач, наймолод ша сестра Лесі Українки; вони, як і Вікторія Чикаленко, стали членами Громади перед кінцем її існування. Було ще кілька членів, але про них не маємо ніяких відо мостей. Відомо тільки, що одна з них була донькою (чи дружиною?) поета Мусія Кононенка (1861-1922)2, який друкувався в галицьких журналах 1880-1900-их років, підписуючися ”М. Школиченко”. Члени ’’Жіночої Громади” ставили собі декілька завдань. Головні завдання були: укладання українських бібліотечок для села,3 піднесення своєї власної націо нальної культури,4 допомога здібним селянським дівча там, що бажали стати вчительками сільських шкіл,5 а також виховання власних дітей в українському націо нальному дусі.6 Феміністичні гасла їх не цікавили й не вабили, як і політичні гасла українських революційних партій, котрі саме тоді народжувалися. їхня мета була, в усякому разі — в перші роки, суто просвітянська.7 Постійної голови Громада не мала; на зборах голо вувала, звичайно, господиня хати.8 Громада мала секре тарку зборів (найчастіше Ганну Чикаленко), яка зашифро вано записувала, а на наступних зборах відчитувала, що відбувалося на попередніх зборах, записувала ухвали зборів, порядок денний і т. д. Також був скарбник (най частіше — Марія Лівицька або Євгенія Щербаківська); вона читала на кожних зборах свій звіт, теж із зашифро ваних записів. Праця скарбника була дуже невдячна, бо на зборах звичайно бували не всі члени, і скарбникові доводилося ходити по хатах, збираючи заборгованість. Членські внески, які мали платити щомісяця, йшли на купівлю книжок. В додаток до того ще влаштовували льотерії, на яких найбільше було саморобних призів — розмальованих олійними фарбами глечиків, різних ви шиваних дрібничок, штучних квітів, переважно виготов лених Одаркою Романовою з шовку й оксамиту (ці квіти були тоді в моді на жіночі капелюхи і молоді дівчата вчилися в неї робити їх), а також пожертви — книжки, музичні ноти, іграшки тощо. Траплялося, що не всі квитки продавали й тоді скарбникові доводилося брати їх собі, платячи власні гроші.9 Збирання грошей було протизаконним, і скарбник знав, чим ризикував. Збори провадилися щоразу в іншому місці, завжди в когось із членів Громади. Найчастіше це бувало в родині Чикаленків, що жила тоді на Маріїнсько-Благо- віщенській 91, у Марії Тимченко — в будинку історика Володимира Антоновича на розі Кузнечної й Жилянської вулиць, у Грінченків — на Гоголівській 8, у Одарки Романової — на Обсерваторній вулиці, у Степаненків — на Безаківській 8, у Лисенків — на Маріїнсько-Благо- віщенській 95. Часом збиралися в кімнаті, де жила щойно одружена Марія Лівицька з чоловіком внизу Караваїв- ської вулиці (до осени 1902 р.) збиралися і в інших місцях, але рідко. Звичайно приходило тільки яких п’ять-сім душ, а це дуже ускладнювало збирання член ських внесків. Діяльність ’’Жіночої громади” теж була протизакон на. Громада укладала недорогі (по 10-12 карбованців) бібліотечки з дозволених цензурою українських брошу рок і грубших книжок і розсилала їх по селах довіреним українцям із сільської інтелігенції, наприклад, учителям, лікарям, фельдшерам чи освіченим селянам, щоб вони позичали їх іншим.10 Перші роки нашого століття були позначені запек лою боротьбою уряду проти української мови й, особ ливо, забороною українського друкованого слова. Роз почата ’’Валуєвським” чи ’’Емським” указом 1863 р. й підтримана ’’Указом Юзефовича” 1876 р. та додатковими розпорядженнями 1881 і 1892 pp., ця заборона виклю чала можливість друкування українською мовою та по ширення в російській імперії будь-чого, крім літератур них творів, з числа яких легко можна було дістати цен зурні дозволи лише на макулятурну дешевку ’’хахлаць- кого” жанру.11 На весні 1895 р. в Петербурзі вийшло нове розпорядження; воно забороняло друкувати україн ські читанки для дітей, ”хотя бьі по существу содержания они и представлялись благонадежньїми”.12 Але саме в цьому розпорядженні була невеличка примітка про те, що Головна цензура ’’признала иногда возможньїм разрешить к печати в виде исключения небольшие популярньїе брошюрки на малорусском на- речии”.13 Українці вчепилися за таку можливість і ство рили кілька видавничих товариств, посилаючи до управ ління Головної цензури десятки рукописів популярних брошур на різні теми. Українці Петербургу створили 1898 р. ’’Благотворительное общество издания обще- полезньїх и дешевьіх книг”,14 у статуті якого говорилося, що воно має ’’прийти на помощь религиозно-нравствен- ному и зкономическому состоянию малорусского на- рода (...), издавая одобренньїе цензурою дешевьіе и доступньїе по язьїку и содержанию книги...”. На цій підставі й писали брошури ’’доступним язьїком” — по- українськи — й щороку подавали на цензуру кілька десятків рукописів про сільське господарство, про хво роби, про природознавство і т. д. З них цензура про пускала щороку по 6-8 брошурок.15 У Києві українці закликали 1895 р. видавниче това риство ’’Вік”. Воно спромоглося випускати річно по 4-5 книжечок. За 10 років, з 1895 р. по 1904 p., до місцевого Цензурного комітету в Києві надійшло 230 українських рукописів, з яких дозволено було друкувати лише 80 брошур про господарювання, про хвороби та інше.16 І в той самий час ці, дозволені цензурою, книжечки поліція на місцях забороняла продавати, а позичання їх 2 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1998 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
