Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПОСМЕРТНІ ЗГАДКИ 23 листопада 1997 р. закінчила свій життєвий шлях членка 74-го Відділу СУА в Чікаґо, довголітня його голова бл. п. Стефанія Іванчук. Не була вона політичною емігрант кою, як більшість з нас, членок Союзу Українок Америки, і України ніколи не бачила. Прийшла на світ 17 квітня 1911 р. в Міссурі, в околицях Ст. Люіс у родині свідомих українських емігран тів Василя і Марії Бартошів. Нераз судилося малій Стефі — доні шахтаря — бігати босоніж, бо незавид ною була доля тодішніх емігрантів у чужому світі, проте, найстарша з трьох дітей дівчинка, була цікавою до забави і до науки. Переїхавши з родиною до Дітройту, з успіхом закінчила середню школу, та економічний відділ університету. В Дітройті пройшла її молодість. Були це часи, коли українська молодь почала організовуватися. Створювалися танцю вальні й театральні гуртки, хори,спор тові товариства, курси українознавства. У 1929 р. у Дітройті створився перший Відділ СУА, в організуванні якого най більше проявила себе Юлія Шустакевич (перша голова СУА), Анастасія Вокер та інші. До 1935 р. заснувалися ще три відділи. Пригадую, покійна з гордістю згадувала, що в тих часах була уже членкою СУА. Мабуть, тоді також полю била громадську працю. Найкращим прикладом був батько який, крім що денної тяжкої праці на фабриці Форда, належав до комітету будови нової церк ви, та був секретарем місцевого відділу УНСоюзу. У 1933 р. Стефанія одружилася з Іваном Іванчуком. Свідомий син україн ських емігрантів, уродженець Манітоби, відзначався великою активністю в гро маді, брав участь у розбудові УНСоюзу, та інших громадських і церковних орга нізаціях. Обоє працювали, взаємно до помагаючи і підтримуючи себе у всіх обставинах життя. Виховали дві доньки — Клавдію та Іванну. У 1959 році ціла родина переїхала до Чікаґо. То була болюча розлука з Дітройтом, одначе швидко пристосу валися до нового міста, нового життя. Доньки позакінчували студії, одружи лись. Покійна була також активна у парафії св. Йосифа та довгі роки очо лювала прицерковні організації. Стала членкою нашого 74-го Відділу СУА. Не боялася відповідальности. Неоднора зово очолювала Відділ, навіть тоді, коли відсвяткувала своє 80-ліття. Завжди ділова, скромна, спокійна, увіч лива. Відзначалася глибокою релігій ністю: завжди починала сходини молит вою, пам’ятала про хворих і покійних членок та їхні родини. Надзвичайно раділа, коли вдалося їй роздобути ґабльотку, та примістити у банку ’’Само поміч” з експонатами українського на родного мистецтва. На сходини прихо дила зі смаком одягнена, з гарною зачіскою, немов на свято. До сходин сумлінно підготовлялася. Свої звіти на Окружний з’їзд чи загальні збори при готовляла рідною мовою, хоча це зав давало їй багато праці. Відчувала, що так повинно бути. Після смерти чоловіка, дальше була активною у громаді. Та однак, з літами, здоров’я підупадало. Тоді пригорнули до себе любу маму й бабуню донька зі зятем і трьома внучками, яких без межно любила. Заснула навіки у їхньо му домі. Донька покійної у похоронному за веденні в присутності родини, союзя нок та приятелів, прощаючи маму, зі зворушенням змалювала глибину без корисної материнської любови. День похорону, 26 листопада був, з ласки Божої, напрочуд теплий, со- няшний, погідний, немов ніс зі собою якесь особливе призначення. Віримо, що саме тоді, покійна стала перед пре столом Всевишнього з чистим серцем і світлою душею. Вічна їй пам’ять! Ярослава Панчук 20 січня 1998 р. родина, союзянки і знайомі відпровадили колишню плас- тунку й довголітню союзянку Іванну Медвідь з Яницьких на вічний спочи нок. Відійшла від нас вірна дочка укра їнської католицької церкви, патріотка, громадська діячка. Народилася 1-го листопада 1906 р. у підкарпатському місті Долина на Івано-Франківщині. В Долині закінчила Народну школу і один рік учительської семінарії. Докінчила навчання у Стрию. 1923 р. вступила до Пласту — VIII куреня ім. княгині Ольги — була секретаркою, гуртковою а від 1925 до 1927 — курінною. У квітні, З дні перед матурою, польська поліція заарештувала її у зв’язку з ліквідацією Пласту. В той час вона вже працювала у підпіллі. Арештовану перевезли до Львова та тримали два тижні на до питах, але Іванна не заломилася. Вона завдячувала загартований ха рактер, віру в свої сили і бажання слу жити своїй громаді й народові, вихо ванню в Пласті. Тому її домовину прик рашував пластовий прапор. 1927 р. здавши матуру, переїхала до Долини де почала працювати учи телькою у Рідній Школі. Державної праці не дістала тому, що польська влада вимагала іншої метрики, що було рівнозначне зі зміною національности. Далі виникнула потреба керувати спор- товою дружиною ’’Сокіл”. Дружина була політично свідомою одиницею і після смерти О. Басараб у 1924 p., зродився завзятий опір окупантові. У 1939-1940 роках працювала у школі. Добрі люди попередили, що го тують її на листу вивозу у Сибір. 25 квітня 1940 р. з дванадцятирічною ди тиною покинула рідну землю і опини лася в Німеччині. 1950 р. довелося емігрувати до Америки. Початки були тяжкі, проте Іванна відновила у 1953 р. свою діяль ність у Пласті. Кожного року під час вакацій (від 1953-1958 pp.) була опі кункою дівочих новацьких і юнацьких таборів на ’’Вовчій тропі” в Іст-Четгем. Також учителювала у Рідній Школі в Пассейку і ще знаходила час для 70-го Відділу СУА — була довголітньою його членкою. Дуже жалувала, що, з огляду на слабе здоров’я, не могла відвідати рідні сторони, але тішилася, що Гос подь дозволив їй дочекатися відновлен ня незалежности України. Для здій снення цієї ідеї вона віддала свої най кращі юні роки. Залишила в глибокому смутку доні Орисю і Марту з родинами, багато под руг союзянок і добрий незабутній спо гад виняткової людини. Ольга Буртик 36 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1998 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
